Біблія визнає Бога джерелом буття, добра і гармонії. У Старому Завіті він триєдиний: творча сила (Елогіум), володар світу (Адонай), особа (Єгова). Таким його уявляли давні євреї.

Християнство, перейнявши ідеї та сюжети Старого Завіту, у своєму віровченні зосереджується винятково на канонічних текстах Біблії, ігнорує їх інтерпретації. Немало інтерпретацій біблійних сюжетів прижилося в ісламі, який, маючи свою священну книгу Коран, Біблії не визнає.

2.2. Новий завіт

Процес становлення новозавітного тексту у цілому тісно пов'язаний з процесом становлення та поширення християнської релігії. Нові священні твори були потрібні для правильного розуміння як старозавітних книг, так і нового вчення. Ця потреба загострювалася в умовах зниження релігійного ентузіазму людей, для яких Ісус та апостоли вже не були сучасниками, а поволі ставали легендою. Це привело до намагань закріпити на письмі та освятити релігійні й моральні здобутки засновників та перших провідників християнства. До того ж, керівники християнської церкви відчували небезпеку релігійної та філософської критики з боку елліністичної філософії, гностицизму та інших форм релігійно-філософського синкретизму. І, нарешті, необхідність захисту християнства перед державою та громадською думкою також вимагала систематизованого, загальноприйнятого викладу основ віровчення, моралі, культу.

Письмова фіксація ранньохристиянських текстів тривала, починаючи від 50-х років н. є. і завершилася в основному, за різними версіями, до кінця І століття н. е. або до середини наступного. Вона ґрунтувалася як на усних, так і на писемних джерелах, різною мірою фрагментованих.

Новий Завіт, який вважають Законом Божественної любові й благодаті, написаний ідеологами християнства давньогрецькою мовою. Він об'єднує 27 книг, святенність і канонічність яких визнана всіма християнськими конфесіями: чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки та Іоанна), в яких ідеться про непорочне зачаття, прихід Спасителя — Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, Одкровенні Іоанна Богослова — Апокаліпсисі) описується небесне життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, йдеться про страшний суд і кінець світу.

Християнське богослов'я на основі змісту і спрямованості книг Нового Завіту поділяє їх на законоположні (Євангелія), історичні (Діяння), навчальні (Послання) та пророцькі (Апокаліпсис).

Склад Нового Завіту (канон) формувався поступово. Офіційне визнання 26 книг відбулося в 363 p. н.е. на Лаодикійському соборі. У 419 p. Карфагенський собор включив до новозавітного канону двадцять сьому книгу — Апокаліпсис.

Поза каноном перебуває кілька десятків творів, які називають апокрифічними — не визнаними священними у зв'язку з їх сумнівною вірогідністю або невстановленим походженням.

3. Історія перекладів Біблії

Хоч жодного тексту мовою оригіналу не збереглося, вважають, що всі новозавітні тексти були написані арамейською мовою. Уся термінологія грецька. Грецькою мовою й записано новозавітний канон.

У 1205 p. кентерберійський єпископ С. Ленгтон усі 66 книг Біблії поділив на 1189 розділів. А в XV ст. текст Біблії було поділено на вірші. Усього їх 31 173. Саме в такому вигляді дійшла вона до наших днів.

Біблія перекладена майже всіма мовами світу, сумарний її тираж найбільший у світі. При посиланні на Біблію зазначають не сторінку, а книгу, розділ і вірш, наприклад: Еккл. 2, 5 (книга Екклезіастова, розділ 2, вірш 5).

На українську землю Біблія прийшла з Візантії. У Київській Русі вона (богослужбові тексти) поширювалася у перекладі старослов'янською мовою, здійсненому в IX ст. солунськими братами Кирилом та Мефодієм. У XII ст. було завершено переклад інших її частин.

Попри те, що в Україні було розвинуте книгодрукування, Біблію переписували до XIX ст. Таких книг існує кілька тисяч. Серед найвідоміших — Остромирове Євангеліє, а також Реймське Євангеліє, привезене дочкою Ярослава Мудрого Анною в м. Реймс для вінчання з французьким королем Генріхом І. З друкованих перекладів першим в Україні було видано стараннями Івана Федорова «Львівський апостол» (1574). А «Острозьку Біблію» (1581) вважають першим церковно-слов'янським перекладом.

Переклад Біблії українською мовою вперше був здійснений у другій половині XIX ст., що є заслугою Кирило-Мефодіївського братства. Над перекладом Біблії працювали Маркіян Шашкевич, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Максимович. Помітний доробок у цій царині Пантелеймона Куліша, якого І. Франко критикував за перекладацьку неточність, спричинену слабким знанням давньоєврейської мови, й Івана Пулюя, завдяки яким у 1880 p. вийшло «Святе Письмо Нового Завіту», у 1903 p. — Старий Завіт, а роком пізніше — вся Біблія. Через кілька десятків років до цієї роботи взявся Іван Огієнко (митрополит Іларіон), який у липні 1940 p. завершив її. Повністю Біблію українською мовою було видруковано у 1962 p.

Висновок

Біблія як одна з найвизначніших збірок священних текстів характеризується надзвичайною жанровою та тематичною різноманітністю: виклади міфологічних систем; епічні та історичні оповіді; біографії; релігійна публіцистика; філософсько-моралістичні твори; лірична поезія; епістолярні твори; зразки релігійної містики та візіонерської літератури. Оригінальні за проблематикою книги Біблії подають приклади релігійно-філософського, історичного, художньо-естетичного, морально-етичного осмислення місця людини в житті та її стосунків з Богом. Це зумовило не лише безпосереднє використання біблійних текстів у богослужбовій та богословській практиці іудаїзму та християнства. Біблія вплинула також на розвиток літератури, образотворчого та інших видів мистецтва, філософської думки. Досвід повсякденного життя, зафіксований у ній, збагатив народну мудрість через прислів'я, ідіоми тощо.

Система сакралізованих релігійних, моральних, юридичних приписів, побутових настанов, сформульованих у різних книгах Біблії, перетворилася на засаду культурно-релігійної та етичної традиції не лише іудаїзму і християнства.

Біблія не є артефактом, що належить виключно до історії релігії, історії культури та літератури. Вона в цілому або окремими частинами вже близько 5 тисяч років запишається актуальним релігійним текстом