.

Анімізм. Цей термін був запроваджений англійським антропологом Е. Тайлором у праці «Первісна культура», який досліджував первісні вірування. На його думку, у процесі розмірковування над такими явищами, як сон, хвороба, смерть, переживанням галюцинацій первісна людина почала думати, що в її тілі перебуває душа, яка час від часу залишає його. Пізніше вона дійшла висновку про існування душі після смерті людини, про переселення душ в інші тіла, про потойбічний світ, про те, що предмети навколишнього світу, як і люди, володіють бажаннями, почуттями, волею. Так постала віра в духів сил природи, рослин, тварин, померлих предків, названа анімізмом.

Анімізм (лат. anima — душа, дух) — віра в існування в тілі людини її і двійника — душі, від якої залежать п життя, фізіологічний і психологічний стан.

Анімізму властиве приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо, з часом процесам: хворобам, війнам, ковальській справі тощо. Це було спричинено тим, що давня людина розглядала об'єкти навколишнього світу, уподібнюючи їх собі, наділяючи їх, відповідно, почуттями, думками, волею. Звідси походить її віра в існування духів могутніх сил природи, рослин, тварин, померлих предків.

Слов'яни менш могутніх двійників називали душами, могутніших — духами. Отже, анімізм є вірою в існування і душ і духів.

Аніматизм. Його ще називають «преанімізмом». Вперше описав його англійський антрополог і релігієзнавець Р. Маретт, який стверджував, що анімізмові передувала віра в чудодійну абстрактну силу, позбавлену фізичних властивостей. У різних народів ця сила називалася по-своєму. Найпоширенішими були назви «мана», «маніту», «ньяма», «умойя», «мегбе». Головне для них було оволодіти цією силою, яка, вважалося, розподілена нерівномірно.

Аніматизм (лат. animatus —уособлений, оживлений) — перенесення психічних властивостей людини на природу, віра в існування абстрактної. безликої сили, яка визначально впливає на миття людей.

За уявленнями, конкретні явища природи, особи різною мірою були наділені маною, і від того залежали їх сила, результати господарювання тощо.

Землеробський культ. Сформувався він з розвитком матріархату (прибл. 8 тис. років тому), коли основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, яким займалися жінки. Залежність землеробства від природи і провідна роль жінки — дві головні особливості, відображені в релігійних поглядах людей тієї епохи.

Землеробський культ — поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай.

Землеробський культ як релігійну систему характеризують Андріанов В. М., Бублик С. А., Ібрагімов М. М., Чміль Б. Ф. Релігієзнавство. — К. , 2000. – С. 68:

1. Вшанування двійників природних факторів, які в уяві людей впливали на врожай.

2. Головна роль жінки в релігії.

3. Людське жертвопринесення як система.

4. Ідеї смерті та воскресіння деяких духів.

5. Переселення країни мертвих із землі на небо.

Шаманство. Як форма релігії, воно теж є породженням віри в існування злих духів, намагання у спілкуванні з ними використати посередників. Водночас воно є витвором певних історичних умов. Приблизно 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони володіли мисливським знаряддям. Головна роль чоловіка в господарському житті зумовила його пріоритет і в господарському управлінні. Необхідність утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в шаманстві.

Шаманство (евенк, шаман — знахар) — первісна форма релігії, що ґрунтується на вірі в можливість спілкування служителів культу (шаманів) з духами.

Передусім шаманські обряди стосувалися лікування від хвороб, забезпечення успіху у виробничій діяльності. Якути ще в XIX ст. вважали, що людину може вилікувати тільки шаман. До процедури лікування входили заклинання, пісні, танці, звернення до духів. Якщо після такого «лікування» людина перемагала хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирала, винним оголошувався злий дух, що вкрав душу хворого. Шаманство характеризують:

1. Поява професійних служителів культу.

2. Виокремлення головного об'єкта релігійного поклоніння — шаманських духів.

3. Головна роль чоловіка в релігії.

4. Використання істеричних нападів як засобів виконання релігійних обрядів.

5. Використання оманливих дій як засобів виконання релігійних обрядів.

2. Регіональні релігії

2.1. Конфуціанство

Конфуціанство сформувалося на рубежі VI—V ст. до н.е. як філософське вчення, в якому домінував соціально-моральний аспект. З часом воно розвинулося в одну з найвпливовіших у Китаї (поряд із буддизмом і даосизмом) релігійно-філософських систем, серцевиною якої є ідеал досконалої людини, передумови і засади соціального порядку.

Запропонував та обґрунтував конфуціанство великий китайський мислитель Конфуцій.

Приблизно через 225 років після смерті Конфуція відбулася зміна правлячої династії в Китаї. Нова влада, прагнучи насадити деспотичні порядки в державі, наштовхнулася на потужний спротив послідовників Конфуція, що, зрештою, спричинило крах тиранії. Сила і вплив Конфуція після смерті виявилися значно могутнішими і, що найголовніше, — затребуваними, не як за його життя, хоч Конфуцій не залишив після себе жодних текстів, у яких була б викладена його філософсько-етична система. Можливо, це сталося тому, що свої думки він розцінював не як оригінальні творіння, що претендують на статус божественного Одкровення, а всього лише як коментування істин, сформульованих давньокитайськими мудрецями. Його цікавила тільки людина. Цілісне уявлення про нього t та його погляди викладено в працях учнів Конфуція.

Діяльність Конфуція припала на ті