Відродження індуїзму почалося з його проникнення в епос, що відкрило йому шлях до народної свідомості. Давньоіндійський епос — своєрідна енциклопедія тогочасного життя, яка містить і численні релігійні уявлення та ідеї. Найпомітніші в ньому дві величні наснажені індуїстською ідеологією поеми — «Махабхарата» і «Рамаяна».

Віровчення індуїзму. Базується воно на концепції переселення (перевтілення) людської душі й доповнюється І міркуваннями про те, що індивідуальна людська душа — це людське «Я» (Атман). Атман весь час хоче з'єднатися з духовним Абсолютом-Брахмою (світовою душею). Це верховне божество є і безсмертним духом. Знаходиться воно в душі людини, яка є часточкою Абсолюта. Тобто Бог існує і поза людиною, і в самій людині. Сенс життя людини — в осягненні Абсолюта, в злитті її душі з ним. «Бхагаватгіта» вказує три шляхи цього з'єднання: добрі справи, любов та знання. На цих шляхах людина мусить суворо дотримуватися правил своєї касти, в усьому покладатися на , Бога, і він приведе її до себе.

Індуїзм розвинув брахманістське вчення про переселення душ: після смерті людини душа переселяється в тіло новонародженого; остаточною метою перевтілення е його повне зупинення (мокша) — злиття душі людини (Атмана) з Абсолютом.

В індуїзмі відсутні церковна організація та церковна ієрархія. Будучи цілісним ученням, він допускає відмінності в тлумаченні багатьох аспектів релігійного життя.

Загальноіндуїстськими є тільки два щорічних свята: весни — холі та осені — дівалі. Всі інші встановлені на честь окремих богів, чимало свят — на честь місцевих богів. Свята складаються з урочистих церемоній і жертвопринесень.

2.4. Іудаїзм

Іудаїзм постав на духовних теренах світу як перша монотеїстична релігія. Він є однією з небагатьох національних релігій давнього світу, що збереглися дотепер. Водночас його вчення є складовою частиною двох світових релігій — християнства та ісламу.

Термін «іудаїзм» походить від назви єврейського племінного об'єднання Іуди, яке наприкінці XI ст. до н.е. домінувало в Ізраїльсько-іудейській державі Калінін Ю. А., Лубський В. І. Релігієзнавство. — К., 1997. – С. 156..

У процесі розвитку давньоєврейської держави формувалася іудейська релігія. Цей процес був двостороннім, оскільки централізація і зміцнення державної влади відбувалися одночасно з утвердженням віри в єдиного Бога. У євреїв на першому місці опинився культ Ягве (Ієгова) — Бога племені Іуди, звідси й назва — іудейська релігія. Спочатку Ягве як духа і демона пустелі, символ врожаю вшановували євреї, які займалися скотарством (його уявляли в образі бика або лева). З часом Ягве став покровителем племені Іуди, а пізніше його було визнано Богом усього єврейського народу в Ізраїльській державі й богом війни, захисником держави, покровителем військових дій. Стверджувалося, що Ягве обрав євреїв своїм улюбленим народом ще до поселення його в Палестині. Так виник міф про те, що колись євреї перебували в Єгипті, а Ягве вивів їх звідти. Поступово Ягве став уособлювати кращі риси інших богів.

Головними його ідейними виразниками були жерці Єрусалимського храму, вони й створили першу священну книгу іудаїзму Тору (давньоєвр. — закон, вчення), яка разом з іншими книгами згодом утворила першу біблійну книгу — Старий Завіт (Завіт — угода, договір, союз Бога з людьми), визнану іудейською релігією. В іудеїв він має назву Танах, структуру якого складають: Тора (П'ятикнижжя Мойсеєве), Невіїм (Пророки, або Книги пророцькі), Ктувім (Писання). Тора об'єднує п'ять книг: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення закону (Друга книга законів, Второзаконня).

Тору ще називають П'ятикнижжям Мойсеєвим, оскільки іудеї вважають, що вона продиктована пророку Мойсею самим Богом і жодна книга не може зрівнятися з нею. У книзі Буття йдеться про створення світу Богом приблизно за 3760 років до н.е., про перших людей, їхнє життя, вигнання з раю, про всесвітній потоп. Вихід описує життя євреїв у Єгипті та їхній вихід звідти. Левіт зосереджується на законах, виявленні гріхів, заповідях. Числа викладають історію поневірянь єврейського народу після виходу з Єгипту. Повторення Закону (Второзаконня) повторює багато вже раніше викладених законоположень. Сформульовані в ній заповіді, закони, рішення переплітаються із споминами і повчаннями.

Талмуд є найбільш авторитетним викладом релігійних засад іудаїзму, що охоплює всі сфери іудейської релігії, етики, права. Як і Тора, він належить до священних книг іудаїзму.

Іудаїзм сповідує віру в єдиного Бога Ягве (Яхве), який, згідно з ученням, з нічого створив Всесвіт (у тому числі й ". людину) і керує ним.

Десять заповідей Іудаїзму. Основу моралі іудаїзм вбачає в десяти біблейських заповідях, дарованих Мойсеєм людям від імені Бога. Порушення їх вважається злочином перед Богом. Вони гласять:

1. Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства, хай не буде тобі інших богів переді Мною!

2. Не роби собі подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що у воді, під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм; бо Я — Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість до тисячі поколінь тих, хто любить Мене і хто дотримується Моїх заповідей.

3. Не прикликай імення