Особливо урочистим є святкування Нового року, яке відбувається в останній день шостого гаханбара — в день весняного рівнодення. У зороастрійців історично існувало кілька календарних систем. Їх рік налічує 360 днів, останні п'ять — дні особливих молитов за душі предків, на четвертий рік до них додають ще один день. Останній день шостого гаханбара святкується як день народження Заратуштри.

Під час свят віруючі обов'язково вживають священний напій — хауму, що, як вважають, викликає почуття релігійного піднесення, має позитивний магічний вплив.

3. Світові релігії

3.1. Буддизм

Буддизм є найдавнішою світовою релігією. Своєрідність його вчення, яка стала наслідком впливу на нього різноманітних культур, а також поєднання у його лоні багатьох релігійних течій, шкіл дали підставу розглядати буддизм не лише як релігію, а й як філософську систему. Будучи поширеним в усьому світі, він справив відчутний вплив на духовне, культурне життя народів, які сповідують інші релігії.

Засновником буддизму є Сіддхартха Гаутама, який згодом набув ім'я Будда — «просвітлений» (боголюдина, яка досягла найвищої святості). Щодо реальності його існування побутують різні думки. Критики буддизму вважають, що ніякого Будди не було. Але такі міркування легко спростувати, бо жодна ідея неможлива без автора. Очевидно, небезпідставним є твердження, що буддизм є справою Будди, як християнство є справою Христовою, іслам — Магомета.

Канонічна буддійська література Трипітака («три корзини») створювалася в Індії та на о. Цейлон протягом останніх двох-трьох століть до нашої ери і перших століть нашої ери. Очевидно, тексти спочатку писали на пальмових листках і складали в корзини, що спричинило назву книги. Мовами буддійської літератури були палі та санскрит.

Буддизм як філософська, етична, релігійно-культова система спирається на брахманістську традицію, головними елементами якої є сансара (принцип перероджень), ідея відплати (карма), праведного шляху (дхарма). Життя він тлумачить як своєрідний комплекс різних комбінацій (потоків) нематеріальних частин (дхарм). Від поєднання дхарм залежить доля усього живого у світі, а після розпаду цього поєднання наступає смерть. Дхарми не щезають безслідно, а утворюють нову комбінацію, особливість якої визначається відповідно до закону карми — відплати залежно від того, яким було попереднє життя. Нескінченність перероджень людини, які спричиняють страждання, може бути зупинена, внаслідок чого настає стан спокою, просвітління. Саме до цього повинна прагнути людина і цього вона може досягти ще за життя, незалежно від своєї кастової причетності Лубський В.І. Релігієзнавство. – К., 2002. – С. 202.

Стрижнем буддійського віровчення є його анімістична концепція. Як відомо, в анімістичних побудовах усіх релігій основою є вчення про Бога і душу.

Виходячи із сансари, душа людини потрапляє у нірвану.

Нірвана — заспокоєння, згасання, стан, за якого, віруючий звільнений від відчуттів, уявлень, свідомості, пристрастей, страждань.

Буддійські концепції душі, її перевтілень, сансари та нірвани покладено в основу оригінального вчення, яке втілює буддійське розуміння людини. Це «Чотири благородних істини», проголошені Буддою у першій проповіді в Бенаресі, які обґрунтовують доктрину спасіння людини.

1. Існує страждання.

2. Страждання має причину — жадобу буття.

3. Оскільки страждання має причину, воно має початок і кінець.

4. Кожна людина має можливість для спасіння.

3.2. Християнство

Християнство є однією з найпоширеніших релігій світу, яка має до 1,5 млрд. послідовників у Європі, Америці, Африці, на Близькому Сході та в інших регіонах. Це — друга за часом виникнення (після буддизму) світова релігія, яка охоплює три головні напрями — православ'я, католицизм, протестантизм.

Зародилося християнство в середині І ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії серед єврейського населення Палестини у процесі злиття іудаїстських сект, існуючи на перших порах як сектантське утворення в межах іудаїзму.

Згідно з християнським вченням засновником його є Ісус Христос — Син Божий, який з волі Бога-Отця зійшов на землю, олюднився через народження Дівою Марією, дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв страждальницьку смерть, воскрес і вознісся на небо.

Біблія (грец. biblia — книги) є священною книгою християн, однією з найвизначніших пам'яток світової релігійної думки, яка міцно вросла в духовність і культуру багатьох народів. Створювалася вона від XII ст. до н.е. по II ст. н.е., тобто впродовж майже півтори тисячі років у процесі відбору, редагування, канонізації релігійних текстів, які спершу іудаїзм, а потім християнство визнали богонатхненними — навіяними людям Богом шляхом Одкровення. Тобто через Біблію Бог звернувся до людей. Священнописці підбирали спосіб, стиль викладу. Писали її сотні відомих і невідомих авторів, редакторів, переписувачів, перекладачів, яким Бог явив своє слово. Складається Біблія із двох частин — Старого та Нового Завітів. Слово «завіт» означає договір, союз Бога з обраним народом і всім людством. Відповідно, ту частину, в якій ідеться про союз Бога з іудейським народом, називають Старим Завітом (іудеї — Танахом). У Новому Завіті йдеться про союз Бога з усім людством.

Основи віровчення становлять такі настанови Біблії:

Десять заповідей Божих:

1. Я Господь Бог твій, не будеш мати інших богів, крім Мене.

2. Не роби собі ідола або чогось подібного до того, що на небі вгорі, або на землі долі, або у водах під землею, і не вклоняйся їм, і не служи їм.

3.