Людина з точки зору християнської етики — це щось абсолютно осібне, тобто особа як душа і тіло разом взяті, що інакша своєю сутністю, покликанням, діяльністю, гідністю, з труднощами і призначенням. Термін «особа» включає щось священне, образ Божий, тобто природну подібність до Бога своєю душею та її прикметами: розумом, волею, пам'яттю, здібністю, талантами. Не випадково, що заперечення Бога позбавляє особу її основи. Розуміння особи як подоби Божої полягає в її надприродній подібності до Бога через устремління до досконалості, святості за словами Христа: «будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5.41) Не випадково св. Атаназій Великий повчав:”Для того Бог став людиною, щoб людина стала подібною до Бога”. 

Людина – це єдність духу, душі та тіла (1 Сол. 5.23). Дух є найглибшою частиною душі, бо він відображає нашу самосвідомість. Дух – це наше власне “Я”, через яке ми безпосередньо єднаємось з Богом. Дух проявляється у совісті та пошуку  Бога. Тілом ми буваємо подібні, душевні прояви теж бувають близькими, а духом ми не однакові, бо він творить нашу неповторність, та особистість. Людина може стати особистістю, коли сформується як особа, що розвинула свій творчий потенціал, ставши своєрідною унікальною неповторністю, гідною наслідування, яка відповідає за свої вчинки. Людина є ковалем свого щастя. Коли дух, душа пануватимуть над тілом, людина поступатиме морально добре, а коли, навпаки, тіло керуватиме душею, то людина попадатиме в гріх. Людина буде добре морально сформована, якщо матиме такий порядок цінностей: дух, почуття (емоції), тіло.[3]

Християнське виховання розділяє духовне життя людини на три складові частини: мислення, чуттєвість і воля. Людина як і весь світ походить від Бога. Вона залежна від Бога і має суттєво важливі відносини з Ним. Людина складається з душі і тіла, з матерії і духа, з тимчасового і вічного. Вона пізнає правду про світ , про себе і про Бога. Лише тоді, коли вона намагається зрозуміти, ким є, що становить її велич, а також велич інших людей і велич Творця, Який все створив на добро людини, то усвідомить себе як особу.     

Людська особа може бути носієм наступних цінностей: релігійних (святість, особиста віра, прагнення до досконалості), моральних (смирення, чистота, щедрість, милосердя, лагідність), естетичних (краса, чарівність, дотепність, художній смак), інтелектуальних ( проникливість, розсудливість, інтуїція), вітальних(статевість, жвавість, енергійність) та інших цінностей. Людина покликана у житті бути носієм таких цінностей, а не мати різноманітні матеріальні, інтелектуальні цінності.  

В християнсько-етичному вихованні молоді найважливішими завданнями є: формування розуму; творення на основі розуму та віри власних ідеалів та чеснот; осягнення стану, в якому: у розумі людини пануватиме віра і вона керуватиметься чеснотою мудрості, що наставляє розум розважно шукати правди; у волі — любов, що керуватиметься чеснотою справедливості, що наставляє волю бажати знайдену розумом правду; у почуттях — надію, які керуватимуться чеснотами мужності і здержливості, які керують почуттями у небажаній ситуації і стримують нахили злих почуттів; утвердженням стану, за якого розум, віра і совість управлятимуть всіма порухами волі. Сутність християнського виховання найкраще відкрив св. Августин: «Люби Господа і роби, що хочеш», бо коли людина понад усе любить Бога, то всі її вчинки будуть скеровані на добро для ближніх. Християнське моральне виховання базується на формуванні у людей досконалої совісті (сумління), щo відзивається на кожен злий вчинок і прагне виправити заподіяне зло. 

Висновок

В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки:

Християнська етика є наукою про моральне добро людини на основі абсолютних цінностей, якими наповнена християнська культура. Вона ґрунтується на універсальному моральному законі людства (десяти Заповідях Божих і двох головних заповідях Любові, а також на ділах милосердя стосовно душі та тіла ближніх, євангельських порадах та вченні Ісуса Христа).

У християнській етиці особливу увагу приділено поняттю гріха як свідомому і добровільному злому вчинку, який принижує гідність людини. Гріх ( це найбільше зло у світі, це вияв чорної невдячності творіння по відношенню до свого Творця, це відмова від любові. Причиною скоєння гріха є власна воля людини, яка піддається зовнішнім і внутрішнім впливам, що виявляються в спокусах тіла, навколишнього середовища і злого духа. Гріхи можуть бути вчинені ділом, словом, а також думками, коли маємо намір чи бажання вчинити зло.

Християнська етика сприяє формуванню морально відповідальної особи. Суттєвим для моральної відповідальності є рішення волі. Вже в моменті свого рішення воля несе відповідальність безвідносно до позитивної чи негативної реакції почуття. У випадку збігу рішення волі з розумом людина здобуває заслуги, а у випадку противного до розуму рішення волі зростає кількість провин людини. Людина несе відповідальність за ті засоби, які необхідні для досягнення мети. Воля повинна прагнути лише того, що розум пропонує як добро і ніколи не бажати того, що розум подає як зло. Щоб рішення волі було добрим, всі засоби й цілі мусять бути добрими, а щоб рішення волі було злим, досить того, щоб один засіб або ціль були злими. Ціль не виправдовує засобів! Людина несе відповідальність і за наміри. Воля є