Висновки:

1. Католицька церква досить добре пристосувалася до умов життя, що змінилися, поряд з традиційним вектором на встановлення своєї гегемонії як у релігійному, так і світському житті, в церкві проявляються такі тенденції як визнання помилок минулого, відмова від конфронтації і зверхнього ставлення до інших конфесій, пропагування загальнохристиянських і загальнолюдських ідеалів.

2. Католицька церква є одним з головних ініціаторів екуменічного руху, кінцева мета якого – об’єднання різних за догматикою і обрядовістю церков в єдину вселенську церкву. Однак з точки зору католицьких богословів таке об’єднання означає, фактично, “повернення” представників інших конфесій до “справжнього християнства” – католицизму.

3. Позбавлення католицької церкви світської політичної влади вимусило її шукати нові форми діяльності в сучасних умовах. На сьогоднішній день католицька церква націлена на здобуття морального авторитету серед усіх християн світу (навіть не католиків). В рамках цього напрямку церква опікується такими загальнолюдськими проблемами як: криза моральних цінностей, поширення загальної зневіри, бідність, злидні, голод, загроза військових конфліктів та ін.

3. Православ’я на сучасному етапі

На відміну від католицизму у сучасного православ’я немає єдиного керівного центру. Ця конфесія представлена окремими автономними церквами серед яких найбільш впливовими є Константинопольська, Єрусалимська та Руська православні церкви.

Константинопольська православна церква традиційно посідає перше місце у структурі вселенського православ'я. Згідно з рішенням другого Вселенського собору (381 р.) Константинопольський єпископ посів друге місце по "честі" серед християнських єпископів, після Римського. У православному світі його вважають "першим серед рівних".

Починаючи з 1453 p., церква діяла в мусульманському оточенні й змушена була передусім дбати про своє самозбереження. Лише у 1923 p., після укладення договору про греко-турецьку дружбу, вона змогла нормально функціонувати.

За різними джерелами, нині Константинопольська церква об'єднує від 15 до 65 тис. віруючих. На території Туреччини вона має 6 єпархій. У країнах Західної Європи, Азії, Північної та Південної Америки, Австралії її віруючі об'єднані в 23 єпархії. Церква має 10 чоловічих та 2 жіночих монастирі. Кадри духовенства, церковних діячів та богословів готують Вища богословська школа в Брукліні та академія в Гаррісоні. До юрисдикції Константинопольської церкви належать також Фінляндська автономна православна церква, Критська православна церква та гора Афон у Греції.

Єрусалимську православну церкву вважають матір'ю всіх християнських церков, бо вона сформувалася і діє в місцевості, де виникло християнство. З найдавніших часів на Єрусалимську церкву покладалися обов'язки щодо збереження місць поклоніння християн. З цією метою у 326 p. було створене Святогробське братство.

Нині до головної святині християн — храму Воскресіння — приходять православні, католики, копти, вірмено-григоріани та ін. Однак, за традицією, настоятелем храму може бути лише представник Єрусалимської церкви. Крім храму Воскресіння, на території православного монастиря св. Гробу, що належить братству, знаходяться інші християнські святині. Найважливіші серед них — Голгофа та Гріб Господній. Тут розміщена й резиденція патріарха, який має титул Блаженнійшого Патріарха Святого Града Єрусалима і всієї Палестини.

Третьою за своїм значенням є Руська православна церква. За канонами Східного православ'я, Руська православна церква є донькою Візантійської церкви. Хрещення Київської Русі в 988 р. було проведене грецьким духівництвом. Внаслідок цього РПЦ у наступні шість сторіч знаходилася під управлінням Константинопольського патріархату, будучи однією з численних його митрополій. Тільки починаючи з 1589 року, вона стала самостійним патріархатом.

Вища церковна влада в РПЦ належить помісному собору, який складає єпископат і представники кліру та мирян.

У міжсоборний період церквою керує патріарх Московський і всея Русі спільно зі священним Синодом.

При священному Синоді заснована: канцелярія патріарха, що здійснює управління єпархіями РПЦ; відділ зовнішніх церковних відносин; видавничий відділ; господарське управління; навчальний комітет із середніми і вищими духовними навчальними закладами; пенсійний комітет, що відає призначенням пенсій церковнослужителям по старості і хворобі, а також комісія з питань християнської єдності і міжцерковних відносин.

В даний час РПЦ має 76 єпархій. Вони керуються єпархіальними архієреями, призначуваними вищою церковною владою - патріархом.

Кожна єпархія складається з окремих приходів, церковне життя яких зосереджене в парафіяльному храмі. Організаційно кожен прихід РПЦ керується виборним органом зі складу парафіян.

На території Росії функціонують кілька жіночих і чоловічих монастирів. Маються дві духовні академії: у Москві й у Петербурзі. При Московській духовній академії працює духовна аспірантура. Московські духовні школи мають заочні відділення для кліриків, що здійснюють парафіяльне служіння.

Крім того, існують кілька старообрядницьких гілок православного віросповідання, частина яких очолюється вищим "давньоправославним" духівництвом у сані архієпископа.

В даний час РПЦ вступила у фазу екуменічного спілкування з іншими християнськими віросповіданнями. З 1961 року вона є членом Всесвітньої Ради церков.

Українське православ’я існує як екзархат Московського патріархату. 28 жовтня 1990 р. московський патріарх передав синоду Української православної церкви офіційну грамоту, де УПЦ визнавалася “незалежною й самостійною у своєму управлінні”, однак надати УПЦ автокефалію московський патріархат відмовився. Це спричинило розкол українського православ’я, яке зараз представлене трьома основними гілками: УПЦ Московського патріархату (УПЦ),