Висновки:

1. На відміну від католицизму православ’я не має єдиного управлінського центру, а представлено великою сукупністю помісних церков.

2. Через відсутність єдиного координаційного утворення для православ’я більшою мірою ніж для католицизму притаманні національні відмінності у богослужіннях, також можна сказати, що православна церква є в цілому більш консервативною ніж католицька.

3. Найбільша православна церква – РПЦ значною мірою зберігає великодержавницькі традиції, започатковані ще за часів Російської імперії. Особливо рельєфно це проявляється, зокрема, у негативному ставленні до автокефалії УПЦ, що є однією з головних причин існуючого в Україні розколу православного руху.

4. Основні напрямки розвитку сучасного протестантизму

Сучасний протестантизм є далеко не однорідним напрямом у християнстві. Ця неоднорідність виявляється не тільки у відмінностях віровчення, устрою різних його конфесій, а й у різноспрямованих тенденціях всередині однієї і тієї ж конфесії.

На думку дослідників, ліберально орієнтовані реформатори, лютерани і методисти є ближчими між собою, ніж із фундаменталістські налаштованими представниками власних конфесій.

З середини XX ст. у реформаторстві, лютеранстві, англіканстві, конгрегаціоналізмі, методизмі все більшого поширення набувають гуртки з інтенсивного вивчення Біблії, натомість скорочується кількість учасників богослужінь.

Є відмінності у функціонуванні протестантських конфесій у Європі й на американському континенті. Якщо протестанти Америки зберігають ідейну єдність, то європейський протестантизм більш розділений різноманітними теологічними традиціями.

У протестантських общинах Америки сформувався склад релігійності, який прийнято вважати окремим видом протестантизму, названим «євангелічним». Тільки англіканська єпископальна церква діє в масштабах усієї країни (США), інші протестантські об'єднання представлені у формі деномінацій. Це спричинено тим, що їх утворення має у своїй основі міграційні явища.

У середині XX ст. протестантизм став поширюватися на теренах Африки, Південної Америки, Азії, Океанії, отримавши назву «туземне християнство». Характерна риса його — поєднання християнських традицій із місцевими етнічними церемоніями і культами, намагання витлумачити християнство власною термінологією, поєднати біблійне вчення зі своїм етнічним досвідом. Окремі дослідники пропонують вважати його четвертим напрямом у християнстві, настільки масовим стало це явище в останні роки. Для пропаганди протестантського віровчення широко використовують засоби масової інформації, особливо телепроповіді.

Висновки:

1. В сучасному протестантизмі помітні тенденції до згасання інтересу до обрядового боку релігії, натомість активно ведеться релігійна просвітницька діяльність, зокрема вивчення Біблії.

2. Поряд з традиційними течіями в протестантизмі усе більш помітним стає рух так званих “євангелістів”. Цей рух відрізняється гранично спрощеною обрядовістю та активною проповідницькою діяльністю. Євангелісти не визнають більшості догматів і релігійних настанов католицької і православної церков.

3. Протестантським церквам більшою мірою ніж іншим властива широка місіонерська діяльність. При цьому досить активно використовуються засоби масової інформації.

Висновки

Ще порівняно недавно, за часів існування Радянського Союзу, багаточисельні агітатори та ідеологи атеїзму переконували своїх слухачів у “зменшенні ролі релігії в сучасному суспільстві”, “згасанні інтересу народних мас до християнських догм” тощо. Час, проте, розставив все по місцях: країна в якій атеїстична ідеологія була, можна сказати, державною релігією зійшла з історичної сцени, а от християнство як релігійний та соціокультурний феномен нікуди не зникло. Християнство не є єдиним: це досить строкате явище, але ж інакше, мабуть, і бути не могло, з огляду на національні, культурні, історичні, мовно-лінгвістичні особливості християнських народів; і сьогодні мабуть сенс вивчення християнства полягає не в тому, щоб з’ясувати яка з конфесій краща, а в тому, щоб виробити засади мирного співіснування різних конфесій та їхньої плідної співпраці. Цьому сприяє і розгляд питання щодо ролі й місця християнства в контексті сучасності. Взагалі, за результатами цього розгляду можна зробити наступні загальні висновки:

1. На сучасному етапі розвитку християнської релігії провідними тенденціями є відхід від релігійного фундаменталізму та орієнтація на співпрацю з наукою й використання наукового знання в обґрунтуванні християнських світоглядних позицій.

2. Основними гілками християнської релігії є католицизм, православ’я та протестантизм, які в свою чергу є неоднорідними та включають в себе різноманітні релігійні напрямки та течії.

3. Між різними гілками християнської віри є об’єктивні відмінності, які обумовлені історичними умовами їхнього розвитку та національними особливостями країн, в яких ці конфесії мали (і мають) переважаючий вплив.

Роблячи загальний висновок можна сказати, що у різних гілок християнства, все ж таки, більше подібності ніж відмінностей (звичайно якщо розглядати не їхній обрядовий бік, а загальну налаштованість на духовне світосприйняття та світорозуміння). Саме це й дає підстави для оптимістичних прогнозів по відношенню до майбутнього християнської релігії: надії екуменістів на об’єднання церков в дусі первісного християнства мабуть не мають під собою реальних підстав (принаймні в найближчому історичному майбутньому), але взаєморозуміння, конструктивна співпраця різних конфесій на благо усього людства є не лише можливою, але й необхідною.

Література

Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство. – К., 1995.

Лубський В. І., Теремко В. І., Лубська М. В. Релігієзнавство. – К., 2002.

Поснов М. Э. История Христианской Церкви. – К., 1991.

Пупар П. Вера католической церкви. – М., 1992.

Релігієзнавство / за ред. В. І. Лубського, В. І. Теремка. – К., 2000.