Біблія – свято письмо християн
ПЛАН
1. Життя і вчення Ісуса Христа. Проблема історичності Христа.
Згідно з Символом віри, християни повинні вірити в єдиного Бога, який виступає у трьох особах: Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого (Свята Трійця). Бог-Отець є творцем світу видимого (природа та людина) і невидимого (ангели). Богом-Сином є Ісус Христос з його євангельською "біографією". Бог-Дух Святий походить від Бога-Отця, у католицизмі — й від Бога-Сина. Християнська "трійця" має в собі риси політеїзму.
Найважливіше положення християнства — догмат боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, будучи Богом, став людиною, народившись від Діви Марії. Цей догмат покликаний надати всім євангельським повчанням статусу "божественних істин", представити християнство як "боговстановлену релігію".
Значну роль відведено догмату спокутування, згідно з яким своїми стражданнями і смертю на хресті Ісус Христос приніс себе у жертву Богу-Отцю за гріхи людей — спокутував їх. Цим він відкрив людству шлях до "спасіння від влади гріха". Одне з центральних місць посідає догмат воскресіння Ісуса Христа, яке проголошується запорукою майбутнього загального воскресіння людей з мертвих, Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що після свого воскресіння Ісус Христос тілесно вознісся на небо — до Бога-Отця, підкресливши цим нікчемність земного буття порівняно з вічністю, яка чекає на людину в потойбічному світі.
Як світовий, так і колишній радянський атеїзм довго будував свою протихристиянську концепцію на тому, що Ісус Христос — це начебто вигадана, міфічна постать. То був свідомий обман, розрахований на простаків, які мало знають історію. Після 1947 p., коли були знайдені Кумранські рукописи, які документально засвідчили реальність особи Христа, атеїсти вигадали інші безглузді вигадки стосовно Господа: напівміфічна постать. Начебто можна бути людиною реальною і водночас вигаданою. Тепер вони, нарешті, змушені визнати правдивість існування Ісуса.
Дійсність та історичність особи Христа засвідчили в Його час три джерела:—
Його вороги з числа фарисеїв та саддукеїв, які поширювали про Ісуса і Його учнів різні наклепи, чутки й анекдоти, записані в тлумачних книгах під назвою "мідрашім";—
історики й письменники з числа римлян поганської (ідолопоклонницької) віри, наприклад, Пліній Молодший у своїх "Листах", Таціт у своїх "Анналах", Светоній у своїх " Життєписах римських імператорів" і особливо Йосип Флавій (іудей, який перейшов на бік римлян), у своїх творах "Юдейська війна" і "Юдейські старожитності";—
третє, найповніше, джерело— це Богоанадхненні "Благі Вістки", або Євангелії, написані друзями, учнями та послідовниками Ісуса Христа — Матвієм, Марком, Лукою та Іваном, — а також життєпис дій святих апостолів і послання самих апостолів.»
2. Становлення християнської церкви
Християнство — одна з найпоширеніших світових релігій, яка має три головні напрями — православ'я, католицизм та протестантизм.
Зародилося воно в середині І ст. н.е. в східних провінціях Римської імперії. Головною соціально-політичною причиною його виникнення було безсилля пригноблених, які безуспішно боролися за своє визволення. Жорстокі розправи над ними посилювали апатію та відчай. Щоб жити в таких умовах, потрібно було мати хоч якусь надію. Та частина рабів і пригноблених, яка відмовилася від боротьби, знайшла розраду в релігії.
У формуванні християнства відіграли помітну роль й інші соціальні обставини. Централізація державної влади сприяла виробленню уявлення про єдиного Бога на небі. Активізація економічного, політичного та ідейного спілкування між народами внаслідок утворення Римської імперії живила у свідомості людей уявлення про наднаціонального Бога, який обіцяв спасіння усім людям незалежно від національності. Розпад рабовласницького ладу вимагав від можновладців ідеологічних засобів впливу на маси і зумовив їхню підтримку християнської релігії.
Головними ідейними джерелами християнства були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, ідеологія кумранської общини, релігії східних народів Римської імперії. Християнство тісно пов'язане з іудаїзмом, від якого воно успадкувало визнання Старого Завіту (в іудеїв він називається Танах) — найдавнішої частини Біблії. З нього взято багато сюжетів та образів для створення життєпису Ісуса Христа, який заснував нову релігію. Навіть найважливіша частина імені — Христос — є перекладом грецькою мовою іудейського релігійного терміна "месія" (букв. "помазаник", у перекладі — посланець божий, рятівник людей). Дослідження не заперечують існування засновника християнства, оповіді про якого (Євангелія) створювалися після його смерті. З іудаїзму християнство запозичило вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, про кінець світу.
Іудео-елліністичний філософ Філон (прибл. 25 до н.е. — прибл. 50 н.е.) висунув ідеї про вроджену гріховність людини, необхідність спасіння душі за допомогою аскетизму та страждання, розробив учення про логос, яке розвивало погляд іудейської релігії на месію. Він твердив, що месія є Богом. Християни теж визнали і свого месію Богом. У Сенеки (4 до н.е. — 65 н.е.) християни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, спасіння душі як мету життя, презирство до земного життя, про любов до ворогів, покірність долі.
Кумранською общиною називали іудейську релігійну секту, яка діяла в місті Кумран. Кумраніти вважали, що месія за своєю природою є людиною. Його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося, і тепер потрібно чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу. Ці ідеї були підхоплені християнськими проповідниками.
Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали культи східних богів: Осіріса (Єгипет), Мітри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фригія), Будди (Індія) та ін. У перші два століття нашої ери вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був дуже великим. У міфах про східних богів простежується разючий