Історичним підґрунтям виникнення та існування ранніх національних релігій був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені шари суспільства (рабів) у покорі завдяки лише грубому насильству. Зазначимо такі основні риси ранніх релігій.

1. Відсторонення від офіційного культу низів суспільства. У всіх цих релігій до культових відправлень не допускалися раби, а в окремих випадках – і частина сільської бідноти.

2. Порівняна маложивучість. Мається на увазі та обставина, що давні національні релігії існували тільки в межах рабовласницького суспільства. Як тільки рабовласницьке суспільство вичерпувало себе, на зміну їм приходили або пізні національні, або світові релігії.

3. Суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (від грецького poly – багато, teoc – бог), тобто багатобожні.

Серед багатьох богів, як правило, виділялася невелика група головних, а серед них – верховний бог. Останнього шанували як царя богів і людей, установника і охоронника законів. Інші головні боги вважалися його помічниками, які відповідали за окремі ділянки земного і “потойбічного” життя.

4. Зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку, тобто наявність причинного зв’язку між поведінкою людини в земному житті і її долею у загробному житті. Це вчення визнає посмертну винагороду для одних людей (праведників) і посмертну кару для інших (грішників).

5. Обов’язковість і складність жертвоприношень. В жертву богам приносили: пшеницю, виноград, млинці, мед, молоко, вино, пахучу траву, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків, собак, коней.

Ранні національні релігії не збереглися до наших часів, але багато ідей і їх обрядів увійшли до сучасної релігії. Пізні національні релігії виступають такими релігійними віруваннями, які охоплюють своїм впливом всі соціальні шари населення у межах однієї національності. До цієї релігійної форми належать багато релігій нашого часу – індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу), зороастризм (Іран) та ін.

Історичним ґрунтом виникнення пізніх національних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігії в ролі засобів утіхи і втихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. В більшості випадків суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Проте мали місце й специфічні форми проявів даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза виразилася у тому, що вона рано втратила свою національну державність і на тривалий час потрапила до чужоземців-завойовників. За цих умов національна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила характерну для ранніх національних релігій функцію ідеологічного протистояння верхів низам.

Які ж риси пізніх національних релігій є основними?

Перша риса – великі масштаби впливу. В даному разі релігія відіграє роль засобу утиску всіх пригнічених соціальних шарів тієї чи іншої національної держави. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов на зміну брахманізму, ліквідував поділ індусів на “однонароджених” і “двічінароджених”.

Друга риса – велика живучість. Багато пізніх національних релігій, як зазначалося, існують і до цього часу.

Третя риса – єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але є серед них і монотеїстичні (моnо – один, theos – бог – єдинобожжя). До останніх належать індуїзм і сикхізм.

Четверта риса – спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім відмінені. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень.

П’ята риса – розвиненість вчення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вчення про потойбічне життя набуло першорядного значення.

Пізнішим і своєрідним явищем в історії релігії було виникнення наднаціональних, або світових релігій.

До них належать буддизм (виник у VI ст. до н. е., нараховує до 300 млн. віруючих), християнство (виникло у І ст. н. е., нараховує близько 1,5 млрд. віруючих), іслам (виник у VII ст. н. е., нараховує 900 млн. віруючих).

Буддизм є найдавнішою зі світових релігій. Якщо звернутися до буддиста із запитанням про те, як виникла релігія, котру він сповідує, відповідь буде короткою: її проголосив людям Шак’я-Муні (пустельник з племені шак’їв) понад 2,5 тис. років тому в Індії.

За легендою, після нескінченних перероджень Будда (що означає на санскриті “освітлений вищими знаннями”) прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу зі страждань. Для свого останнього переродження, а він пройшов їх 550, під час яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а також великою кількістю різноманітних тварин, Будда обрав образ царевича Сіддхартхи, який належав до знатного роду (родове ім’я – Гаутама).

Зробивши відправним пунктом свого вчення тотожність будь-якого існування зі стражданням, буддизм вже не зміг припустити можливість якогось іншого буття, крім повного страждання. Смерть, що є водночас стражданням також не позбавляє від мук. Після неї розпочинається нове, знову наповнене стражданнями існування: вчення брахманізму щодо переродження залишилося у буддизмі незмінним.

Християнство є однією з найпоширеніших релігій світу, яка має до 1,5 млрд. послідовників у Європі, Америці, Африці, на Близькому Сході та в інших регіонах. Це – друга за часом виникнення (після буддизму) світова релігія, яка охоплює три головні напрямки – православ’я, католицизм, протестантизм.

Зародилося християнство в середині І ст. н. е. у східних провінціях Римської імперії серед єврейського населення Палестини у процесів злиття іудаїстських сект, існуючи на перших порах як сектантське утворення в межах іудаїзму. Різні чинники прислужилися до його виникнення. Одним з найвпливовіших серед них