Головними ідейними джерелами християнства були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки (стоїцизм), ідеологія кумранської общини есеїв, релігії східних народів Римської імперії.

Згідно з християнським вченням, засновником його є Ісус Христос – Син Божий, який з волі Бога-Отця зійшов на землю, олюднився через народження Діво Марією, дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв страждальницьку смерть, воскрес і вознісся на небо.

Іслам (араб. – покірність, віддання себе Богові) є наймолодшою із світових релігій. його сповідують біля 900 млн. осіб у понад 120 країнах світу. У 28 країнах (Єгипті, Ірані, Іраку, Кувейті, Марокко, Саудівській Аравії, Пакистані та ін.) є державною релігією. Мусульманські общини розкидані по всьому світу, більшість віруючих проживає в країнах Азії та Північної Африки.

Найбільшими центрами релігійної реформації були Ємен – на півдні Аравії та провінція Хіджаз – на північному заході, яка зі священними для мусульман місцями Мекка і Медина стала батьківщиною ісламу. Саме з ними пов’язана діяльність засновника ісламу пророка Мухаммеда.

3. Генезис релігій на сучасному етапі

Останніми роками на території України, крім традиційних (православ’я, католицизм, греко-католицизм, протестантські течії, іудаїзм, іслам) релігій, поширюються нові релігійні напрямки. Серед них є такі, що історично не успадковані нашим народом від попередніх поколінь, не притаманні його релігійній духовності, культурно, ментально не укорінені, проте набувають популярності внаслідок місіонерства проповідників з їх історичної батьківщини. Нетрадиційні релігійні та містичні рухи стали невід’ємним атрибутом українського сьогодення. Ми можемо спостерігати як зростання їх кількості, так і впливу на різноманітні процеси в нашій державі. Вони є складним релігійним та соціальним феноменом.

Кількість громад їхніх прихильників за період 1992-2002 рр. збільшилась з 83 до 1083; вони належать до 48 напрямків (26 з них мають лише від 1 до 5 осередків своїх вірних). Відносно значну кількість громад мають “Ново апостольська церква” – 52 та “Церква Ісуса Христа святих останніх днів” (мормони) – 56. За останні 4 роки число громад “Товариства свідомості Крішни” збільшилося на 10 одиниць, громад “РУНвіри” – з 32 у 1995 р. до 51, бахаїстів – з 8 до 12, громад буддистів – до 33 одиниць. Загалом 609 громад прихильників новітніх релігійних течій, або 75% зосереджено у південно-східному регіоні України.

Вплив нетрадиційних релігійних та містичних напрямків на суспільне життя України вимірюється не лише кількістю цих угруповань. Нововведення, якими супроводжується їх діяльність, впливають на українську ментальність, викликають у суспільстві неоднозначну реакцію: від повного заперечення до підтримки нетрадиційних способів мислення. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що релігійні практики ряду нетрадиційних культів порушують гарантовані Конституцією права людини, хоча їх вірні добровільно виконують настанови лідерів цих формувань.

Поява нових релігійних та містичних об’єднань зумовлена змінами світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів. Разом з тим, неорелігії стають результатом релігійної ініціативи окремих осіб, базуючись на певній віросповідній традиції або синкретизмі кількох, творять нове віровчення, культ, організацію.

Часто новітні релігійні та містичні об’єднання (неокульти) у періодиці, науково-популярних та наукових виданнях іменують по-різному: секти, квазірелігії, новітні релігійно-містичні течії, групи або рухи “нового віку” (нью ейджа) тощо.

Однак слід зауважити, що далеко не всі нетрадиційні для України релігійні та містичні угруповання є неокультами. Деякі з них є давніми релігіями – це, наприклад, буддизм, даосизм, зороастризм та інші. “Свідки Єгови” та “Адвентисти сьомого дня” хоч і не є давніми релігіями, проте і новітніми або нетрадиційними їх не можна називати тому, що вони діють на території нашої держави близько століття.

Перші неохристиянські релігійні течії почали з’являтися у 50-х роках ХХ століття, їх утворення триває і в наш час, але більшість з них було створено у 60-70 роках. Їх виникнення зумовлено потребою адаптації християнського вчення до так званих “західних цінностей”, побудованих на приматі раціональних засад світорозуміння, в тому числі й релігійних. Для більшості з них притаманні: екзальтований характер неохристиянської проповіді, широке використання музики та колективного дійства – співу, танцю, елементів театралізованої дії із залученням усіх присутніх тощо. У комплексі ці прийоми мають потужний психологічний вплив, що зумовлює досить швидке формування у членів неохристиянських громад емоційної, а відтак – психологічної залежності від громади та проповідника.

Неохристиянські релігійні рухи виникають переважно як відгалуження протестантських церков або як самостійні осередки, зорганізовані якимось лідером, котрий, як правило, оголошує себе покликаним Богом до створення нового руху відродження первісного християнства.

Віровчення християнських неокультів ґрунтується на Біблії як основному джерелі та на особі Ісуса Христа як центральній фігурі релігійної доктрини. При цьому характерним для зазначених напрямків є визнання проповідником права вільного трактування біблійних текстів і внесення цих трактувань до віросповідних джерел, що нерідко стає чинником авторитарності лідера. Авторитарності лідера сприяє також те, що посилаючись на традицію первісного християнства, переважна більшість неохристиянських утворень визнають за проповідником здатність до зцілення хворих, вигнання бісів тощо, а це робить особу лідера практично рівнозначною Ісусу Христу.

Структурно-організаційна побудова неохристиянських громад зумовлюється визнанням високого статусу лідера, що створює передумови його авторитарного впливу на віруючих. Створюється багатоступенева система, через яку адепти, що стоять на вищих ступенях, дістають право контролювати поведінку неофітів у межах “домашніх груп”.

Для християнських неокультів, як і для більшості новітніх релігійних рухів, притаманна така релігійна практика, котра характеризується емоційним навантаженням, переважанням колективних дій над індивідуальними, посиланням