Неохристиянству властива також чітка місіонерська спрямованість на різні групи населення (ці групи можуть формуватися залежно від віку, статі, соціального походження, терміну перебування в громаді, “духовного самовдосконалення” тощо), в тому числі й на проблемні: підлітки, літні люди, хворі, алкогольно та наркозалежні.

В Україні неохристиянський рух представлений переважно діяльністю харизматичних церков. Для їх віровчення є характерним акцентування харизми – особистої благодаті, котрою Бог наділяє обраних. Харизма полягає в дарах одкровення (мудрість, знання), дарах сили (чудо творення, зцілення) та дарах мови (пророцтва, іномовлення та його тлумачення). Вони вважають, що носієм харизми є проповідник, оскільки він демонструє (або декларує) володіння дарами аж до здатності зцілення включно.

Християнські неокульти нерідко об’єднуються у протистоянні традиційним церквам. Вони виявляють максимальну гнучкість відносно проявів негативної реакції на їх діяльність з боку державних органів та громадськості: організація масових пропагандистських правозахисних акцій, вчинення судових позовів, створення так званих структур прикриття (осередків просвітницького та благодійного характеру), а також відгалужень, котрі мають відмінну від головної організації назву.

Віровчення неокультів східного типу являє собою синтез релігійних та містичних вчень, а саме: буддизму, індуїзму, даосизму, конфуціанства, сінто, його та фольклорних вірувань. В їхньому віровченні можуть зустрічатися окремі елементи християнства, проте вони не мають значного впливу, котрий притаманний для синкретичних релігійних напрямків. До новітніх релігійних рухів східного походження відносять, насамперед, необуддизм і неоіндуїзм. Зміст і витоки віровчень релігій східного походження різняться між собою, але їх об’єднують спільні риси структурно-організаційної побудови та релігійної практики.

Віровчення синкретичних культів поєднує в собі положення західних (переважно християнства) і східних релігійних та містичних рухів. Культова та поза культова практика новітніх синкретичних об’єднань характеризується рисами, що притаманні нехристиянським релігійним рухам та неокультам східного типу.

Віровчення наукологічних (сайєнтологічних) неокультів поєднує в собі елементи різних наук, філософських течій, релігійних та окультних напрямків. Вказані об’єднання можуть мати вигляд як релігійних рухів так і шкіл з духовного вдосконалення. Розраховані, насамперед, на людей з високим рівнем освіти. Намагаються максимально використати для обґрунтування свого віровчення та залучення в свої ряди адептів останні досягнення науково-технічного прогресу та філософської думки.

Віровчення містичних (езотеричних) об’єднань спирається на “езотеричні” та часто містить в собі “окультні” знання. Езотеричний – той, що належить виключно посвяченим у таємниці. Окультизм – містичне вчення про безособові надприродні сили, котрі можуть персоніфікуватися під впливом ритуальних дій та можуть бути підпорядковані досконалій людині. Містика в широкому розумінні – вчення про таємниче і надчуттєве; у вузькому – віра в безпосереднє надчуттєве спілкування людей з силами природи. Містицизм намагається розкрити таємниці психіки. Містики прагнуть наблизитися до живої людини, до її відчуттів, безпосередніх життєвих вражень, внутрішніх станів, пошуків індивідуального ставлення до навколишнього світу. Вони намагаються вловити та систематизувати глибоко особисте сприйняття людей, що спонукає до зосередженого самопізнання.

Значна кількість наукологічних та езотеричних груп вважає, що вони не є релігійними організаціями і діють під виглядом “Лабораторії астрологічних досліджень”, “Школи езотеричних знань”, “Семінару з розвитку паранормальних здібностей” тощо. Одні з них реєструються у державних органах під виглядом громадських організацій, а інші діють як неформально-гурткові об’єднання, особливо при навчальних закладах, медичних організаціях та курсах, котрі мають відношення до психіатрії, “народних” та нетрадиційних методів лікування. Взагалі віровчення значної частини містичних об’єднань спирається на наукові знання. Тому іноді класифікація має умовний характер. Окреме об’єднання може однаковою мірою належати як до містичного, так і до наукологічного.

Наукологічні та містичні культи часто приваблюють до себе тим, що обіцяють, а нерідко певною мірою дають людям можливість вдосконалити свій світогляд, розібратись з особистими переживаннями. Вони захоплюють ідеєю нескінченного самопізнання, морального вдосконалення, даючи можливість отримати внутрішню гармонію та спокій.

Сатанізм – це релігійний напрямок, який передбачає поклоніння якійсь демонічній істоті. Значна кількість людей помилково вважає, що сатанізм обов’язково передбачає служіння силам зла та особі, яка їх у собі персоніфікує. Більшість сатанинських угруповань у світі докорінно реформували своє віровчення, проте решта залишилась на ортодоксальних позиціях. Діяльність саме цих служителів Диявола становить певну небезпеку для суспільства, оскільки вони схильні до вчинення протиправних дій.

Неокульти мають низку спільних елементів. Це, попри все, уявлення про час, що передував створенню культу, як про час, сповнений розгубленості і страждань. У цьому випадку завдяки вірі відкривається “велика істина”. Об’єднує ці напрямки також уявлення про засновника культу як про людину, якій відкрилася “велика істина”. Осмислення його особистості може бути різним.

Він може бути великим пророком, видатним філософом, мудрим гуру та живим богом. Засновник культу передає своїм прихильникам певну “істину”, котра гарантує спасіння всім тим, хто повірив у неї, за умов виконання певних вимог, різних заборон, табу, на що наголошує засновник. У будь-якій ідеології новітніх релігійних рухів обов’язкове наявне уявлення про те, що світ найближчим часом буде радикально змінений в результаті перемоги сил світла над силами темряви. Носіями добра є представники неокульту на чолі з гуру.

Всі інші будуть або знищені, або не воскреснуть, або будуть підлеглі віруючим, які стануть елітою нового світу. Така перспектива може бути привабливим моментом для тих, кого не влаштовує життєве становище. Більшість новітніх культів, на відміну від традиційних релігій, розгортають активну пропагандистську діяльність. Кожен сектант відчуває себе місіонером. Сектантами нерідко стають люди, які прагнуть до духовної чи релігійної активності,