Число будд у махаяні доведено до нескінченності, вони з'являлися завжди в безпочатковій і в безмежній сансарі і будуть з'являтися до кінця її; але усі вони мають одну сутність, що виражена в концепції дхармакаї. Також нескінченним є і число бодхісатв, що у текстах махаяни виступають або чисто міфологічними персонажами, або міфологізованими історичними особами.

Один з головних елементів махаяни – міфологізація обстановки створення сутр. Відповідно до міфології махаяни, будда Шак’ямуні проповідує дхарму не тільки своїм учням. Його оточують і бодхісатви, і боги, і наги, і інші міфологічні персонажі, кількість яких нерідко називається незлічимою. Одночасно незлічима кількість будд в інший світах проповідують ту ж саму дхарму аналогічному оточенню. Міфологізації піддавалися також місцевості, пов'язані з діяльністю Шак’ямуні. Вони представлені в махаяні не стільки конкретними містами, ріками, горами і лісами, у яких перебував у якийсь визначений час Шак’ямуні, скільки вічними символами досягнення просвітлення. Наприклад, згідно поглядів махаяни, Шак’ямуні проповідував на горі Шуліки (Гридхракута) біля міста Раджагриха не тільки в роки свого життя, він проповідує там за всіх часів, а сама гора Шуліки знаходиться не тільки на визначеному місці в Індії, але і скрізь.

Поряд з міфологізацією реально існуючих місцевостей у міфології махаяни важливе місце займають описи міфологічних країн і міст. У деяких сутрах махаяни вони локалізуються переважно на Джамбудвіпі нашого світу (міфічне місто Гандхаваті, резиденція бодхісатви Дхармодхгати, знаходиться, по опису «Аштасахасріки Прадж-няпараміти», десь на сході Джамбудвіпи, а міфічне місто Вайрочана-в’юха-аланкара-гарбха «Ганда-в’юха-сутри» розташовується на півдні). Ці міфічні міста і країни зі своїм ідеальним порядком і коштовностями, з яких побудовані навіть будинки, являють собою своєрідні буддійські утопії.

До буддійських утопій можна віднести і т. зв. полю будди (буддакшетри) – цілі світи, створені розумовим зусиллям деяких будд і тому відрізняються від інших світів своїм ідеальним порядком і можливістю досягти нірвани без особливих зусиль (за допомогою будди, що створив дане «поле будди»). Найбільш відомі «поля будди» – абхірати і сукхавати створені відповідно буддами Акшобх’єю і Амітабхою і знаходяться від нашого світу на неймовірно далекій відстані: між цими світами і нашим світом розташовуються цілі міріади світів.

Нерідко як синонім махаяни служить слово «бодхісатваяна» («колісниця бодхісатв»), тому що образ бодхісатви, як ідеалу людських прагнень, займає центральне місце не тільки в теорії звільнення, але й у міфології махаяни, канонічна література якого заповнена описами діянь міфологічних (Авалокітешвара, Манджушрі, Кшітігарбха, Майтрея й ін.) і напівміфологічних бодхісатв. Деякі бодхісатви (напр., Авалокітешвара) шануються нарівні з буддами, а в деякихвипадках і вище. Образ будди в міфології махаяни також піддався змінам. У теорії «трьох тіл будди» тіло дхарми (дхармакая) наділяється характером абсолюту і є по суті єдиним для всіх будд. В пізній махаяні на основі цього виникла концепція аді-будди, що одержала особливе поширення в міфології ваджраяни.

Міфологія ваджраяни. Ваджраяна (інші назви – мантраяна, тантраяна, сахаджаяна, буддійський тантризм) розглядається або як частина махаяни, або як самостійний, третій напрямок (крім хінаяни і махаяни) у розвитку буддизму. Очевидно, як самостійний плин у буддизмі ваджраяна оформилася в сер. 1-го тис. н. е. У кін. 19 – поч. 20 ст. європейськими буддологами робилися кількаразові спроби довести походження ваджраяни з індуїстського тантризму, але більш переконливими представляються новітні теорії (Говінда, Гюнтер, Бхарата), що доводять незалежний розвиток ваджраяни з більш древніх джерел.

В основі ваджраяни лежать ті ж загальнобуддійські принципи, на які спираються хінаяна і махаяна. Але на відміну від них ваджраяна робить упор на ідею можливості досягти стану будди в теперішнім житті людини. Для цього буддист повинний поряд з методами, що належать до шляху бодхісатви, займатися і визначеними йогічними вправами (споглядання ідаму, медитація, читання мантр і т.д.). Особливо важливе місце у ваджраяні займає шанування гуру (духовного наставника). Для міфології ваджраяни характерне прагнення до систематизації пантеону й інших міфологічних представлень. Пантеон міфології ваджраяни систематизований по п'ятьох дх’яні-будд. Але він не являє собою замкнутої системи, а відкритий для включення нових міфологічних персонажів (особливо в число бодхісатв, ідамів, локапалів) з міфології народів, що знаходяться в сфері поширення ваджраяни чи спеціально створених з метою йогічной практики найбільшими гуру (які нібито одержали ці персонажі від якого-небудь з будд, особливо від Ваджрадхари). Найбільш характерною для пантеону ваджраяни є присутність величезного числа ідамів. У міфології ваджраяни існує велика кількість напівміфологічних персонажів – знаменитих йогів і вчителів, творців різних шкіл і напрямків ваджраяни, засновників буддійських монастирів і т. д. Їх нерідко шанують нарівні з найвищими персонажами буддійського пантеону і, по суті, їхні життєписи, заповнені міфологічними деталями, мало чим відрізняються від легенд, що оповідають про чисто міфологічних персонажів. Особливе місце в міфології ваджраяни займають міфологічні персонажі жіночої статі – жіночі бодхісатви (напр., Тара), жіночі відповідники ідамів і ін. Міфологія ваджраяни знає і свою утопію. Це – країна Шамбхала, міфічна батьківщина містичного навчання «колеса часу» (калачакри). Після т.зв. шамбхалінськой війни між добрими і злими силами у світі наступить час справедливості і благодаті.

В пізній ваджраяні, особливо в Тибеті, намітилася своєрідна тенденція міфологізувати реальне життя. Так, певні люди, в основному високопоставлені духовні ієрархи, були оголошені земними втіленнями міфічних персонажів, насамперед бодхісатв (Авалокітешвари, Манджушри й