Практика вищої мудрості

Як же практикується мудрість?

Узагалі є п'ять видів мудрості, але головні з них - це мудрість, що пізнає умовне, - чи номінальне знання, - і мудрість абсолютного знання, тобто знання природи буття. Кожна з них має безліч аспектів, але тут буде розглянута та мудрість, виробивши яку у своєму потоці свідомості, можна цілком перебороти перешкоди скверн і перешкоди до всевідання.

Що таке порожнеча, об'єкт цієї мудрості?

Порожнеча - це кінцева природа всіх явищ. Вона, наприклад, не виникає завдяки жалісливій діяльності Будд чи ж завдяки діянням живих істот. Усі явища до єдиного, у силу самого факту їхнього виникнення, порожні по своїй природі. Сутра говорить: " чиЗ'являються Татхагати чи ні, природа і реальність явищ просто перебувають".

Що ж таке ця "природа явищ"?

У коментарі Чандракірти на "Четырехсотенную" Ар’ядеви говориться: "Тут "самість" - самобуття (свабхава) явищ, тобто їхня повна незалежність від чого б те ні було іншого. Неіснування цього [роду самості] є безсамотність". Таким чином, самобуття (самосуще буття) - заперечується, і саме заперечення самобуття і називається порожнечею.

Як же упевнитися в існуванні такого роду порожнечі?

Хоча всі явища завжди були порожні по природі, ми були нездатні осягти це. Зрозуміти, що значить "пустотність", можна спираючи на міркування в стилі школи мадх’яміків.

Загалом, щира природа явищ, чи спосіб їхнього існування, і те, якими вони з'являються нашій свідомості, протилежні і суперечать один одному. Хоча природа явищ полягає в тім, що вони не мають самобуття, однак, у силу нашої безпочатково обумовленої прихильності концепції самосущого буття, усі явища, сприймані нашою свідомістю, здаються обладаючим самобуттям, і ми представляємо їх собі саме такими. Оскільки, з цієї причини, сприйняття явищ нашою свідомістю і справжньою природою їхнього буття протилежні, те наше сприйняття явищ, як і наша прихильність такому сприйняттю, у корені помилкові. Зокрема, розум, що сприймає самобуття, - це помилковий розум, що помиляється щодо об'єкта свого сприйняття. Тому потрібно переконатися, що об'єкт, сприйманий розумом, - тим самим розумом, що дотепер беззастережно визнавав цю помилкову видимість самобуття, думаючи: "Це істинно існує", - не існує. Як тільки об'єкт концепції самобуття визнаний неіснуючим, легко упевнитися в пустотності як природі буття всіх явищ, тобто у відсутності їхнього самобуття.

У зв'язку з цим насамперед важливо установити, яким образом наша свідомість одержує неправильне уявлення [про природу речей]. Для нас спочатку всі явища до єдиного з'являються як володіють самостійним буттям. Наприклад, коли людина думає про себе: "я, я", йому представляється самодостатнє "я", як би що не має ніякого відношення до власного тіла, розуму, психофізичним сукупностям і потоку свідомості, відмінне і зовсім незалежне від них. Той, хто цілком упевнений в істинності такого представлення і прихильний йому, нехай задасть собі таке питання: "Якщо це "я" існує таким, яким воно представляється - цілком незалежним від психофізичних сукупностей, елементів і джерел самої людини, - тоді чи тотожно воно чи сукупностям відмінно від них?"

Якби "я" і психофізичні сукупності були тотожні, неможливі були б усі ці підрозділи на сукупності, елементи, джерела і т.п.; усі сукупності були б одним цілим [як саме це "я"] . Чи ж, подібно тому, як маються сукупності, елементи і джерела, повинне існувати і безліч "я". Більш того, коли, наприклад, руйнується сукупність форми цього життя, (Тобто наше фізичне тіло. - Прим. отв. ред.) те також повинно було б руйнуватися і "я". Отже, неможливо, щоб "я" і сукупності були тим самим.

Далі, якби "я" і сукупності були самодостатні і відмінні, то вони були б відмінні в тім змісті, що не залежали би друг від друга. Тобто, коли моє тіло випробує біль, це зовсім не значило б, що біль випробую "я", а коли мій шлунок ситий, це не значило б, що "я" ситий. Однак справа обстоїть не так. Біль у миємо тілі означає, що "мені" боляче і що страждання виникає в "моєму" свідомості. Таким чином, неможливо, щоб "я" і психофізичні сукупності були відмінні і незалежні.

Але крім чи тотожності розходження немає інших способів співіснування "я" і сукупностей. Адже коли незабаром мається "я", що, судячи з видимості, має самобуття, воно повиннео чи бути тотожно сукупностям, чи відрізнятися від них. І немає іншого способу їхнього співіснування, крім одного з цих двох.

З цього випливає, що оскільки "я", що так зручно представляється нашому розуму як володіє самобуттям, не тотожно сукупностям людини і не відмінно від них, те такого "я" не існує зовсім. Якщо в такий спосіб визнати його неіснування, то зрозуміло, що, з одного боку, "я" - яким воно представляється нашому розуму - не існує, але з іншого боку, "я" не є і цілком неіснуючим. "Я" залишається як умовна позначка, просто як найменування. Це умовне "я", що існує чисто номінально, може користатися джерелами їжі і питва, може мати речі і використовувати їх, наприклад одяг. Можна легко, без найменших