Це:

1. Правильні погляди, тобто засновані на "шляхетних істинах".

2. Правильна рішучість, тобто готовність до подвигу в ім'я істини.

3. Правильна мова, тобто доброзичлива, щира, правдива.

4. Правильне поводження, тобто неспричинення зла.

5. Правильний спосіб життя, тобто мирний, чесний, чистий.

6. Правильне зусилля, тобто самовиховання і самовладання.

7. Правильна увага, тобто активна пильність свідомості.

8. Правильне зосередження, тобто вірні методи споглядання і медитації.

У Буддизмі воно з найважливіших місць займає так зване заперечення єдності особистості. Кожна особистість представлена, як скупчення “мінливих” форм. Відповідно до висловлень Будди особистістю, складається з п'яти елементів: тілесності, відчуття, бажання, представлення і пізнання. Так само велике значення навчання об порятунок душі, знаходження нею спокою, у первісному Буддизмі. Душа розпадається, по вченню Буддизму, на окремі елементи (сканди), але щоб у новому народженні виявилася та ж особистість, необхідно, щоб сканди з'єдналися тим образом, як вони були з'єднані в колишнім утіленні. Припинення круговороту перевтілень, вихід із сансари, остаточний і вічний спокій - це важливий елемент трактування порятунку в Буддизмі. Душа, у буддистському представленні, - індивідуальна свідомість, що несе в собі увесь духовний світ людини, трансформується в процесі особистих перероджень і прагнучі до заспокоєння в нірвані. При цьому досягнення нірвани неможливо без придушення бажань, що досягається по засобах контролю над поглядами, мовою, поводженням, над способом життя, над зусиллями, увага, і повна зосередженість і рішучістю.

Сума усіх вчинків і помислів у всіх попередніх переродженнях, що лише приблизно можна охарактеризувати словом “доля”, а буквально означає закон відплати - це сила, що визначає конкретний вид переродження і називається кармою. Усі вчинки в житті визначаються кармою, але людина має визначену волю вибору у вчинках, помислах, діях, що уможливлює шлях до порятунку, виходу з кола перетворень у прояснений стан. Соціальна роль Буддизму визначається ідеєю рівності людей у страждання й у праві на порятунок. Ще при житті людин міг добровільно встати на праведний шлях, вступивши в чернечу громаду (сангхая), що означає відмовлення від касти, родини, власності, прилучення до світу строгих правил і заборон (253 заборони), п'ять з яких обов'язкові для кожного буддиста.

Таким чином, на відміну від ченців, мирянам давався простий етичний кодекс Панча Шила (П'ять заповідей), що зводився до наступного:

1. Утримуйся від убивства.

2. Утримуйся від злодійства.

3. Утримуйся від блуду.

4. Утримуйся від неправди.

5. Утримуйся від збудливих напоїв.

Крім цих заповідей "упасакі" повинні були дотримувати вірність Будді, його вченню й ордену.

Історія розвитку. Поділ на велику і малу колісниці.

Задовго до виникнення буддизму Індія мала оригінальні релігійні вчення, культури і традиції. Складні суспільні відносини і висока міська культура, що включала в себе і писемність і розвиті форми мистецтва, існували тут одночасно з такими древніми вогнищами світової культури, як Месопотамія і древній Єгипет, у ряді відносин перевершуючи останні. Якщо вже в релігії епохи харрапської культури (середина 3 тисячоріччя до н.е.) виявлені елементи, що ввійшли в більш пізні релігійні представлення, то в 2 тисячоріччі почали складатися ті важливі релігійні традиції, що до початку 1 тисячоріччя одержали літературне оформлення, іменований в історії індійського світогляду і ритуальної практики ведами. Ведизм, чи ведійська релігія, уже містив риси, характерні для більш пізніх індійських релігій, у тому числі і буддизму.

До них можна віднести представлення про те, що все існуюче живе зв'язано між собою в часі постійними переходами з одного тілесного стану в інше (переселення чи душ перевтілення), вчення про карму, як про силу, що визначає форму цих переходів. Стійкими виявилися склад пантеону богів, а також віра в пекло і рай. У більш пізніх релігіях були розвиті багато елементів ведійської символіки, шанування деяких рослин і тварин, більшість побутових і сімейних обрядів. У ведійській релігії уже відбивалося класове розшарування суспільства. Вона освячувала нерівність людей, повідомляючи, що розподіл людей на варни (касти в древній Індії) установлено вищим божеством - Брахмою. Соціальна несправедливість виправдувалася вченням про карму - тим, що у всіх нещастях людини винуваті гріхи, зроблені нею у колишніх переродженнях. Вона повідомляла державу інститутом, створеним богами, і примушувала володарей до виконання релігійного боргу. Навіть рясні жертвоприносини, доступні лише багатим і знатним, свідчили нібито про більшу близькість останніх до мору богів, а для нижчих варн багато обрядів були взагалі заборонені.

Ведизм відбивав порівняльну нерозвиненість антагоністичних протиріч в індійській громаді, збереження значних елементів племінної роздробленості і винятковості. До середини 1_го тисячоріччя до н.е. ці риси патріархальності приходять в усе більш різко виражене протиріччя з такими великими зрушеннями в суспільних відносинах, що і були основною причиною виникнення буддизму.

У 6-5 вв до н.е. робляться спроби укрупнити рабовласницьке господарство, використовувати працю рабів більш раціонально. Законодавчі міри, що трохи обмежують свавілю хазяїна стосовно раба, показують початок ізживання існуючої системи і відбивають страх перед гострими класовими зіткненнями.

Вищою фазою розвитку рабовласництва в Індії був період її об'єднання імперією Маур’я. "Саме в маурійську епоху виникли й оформилися багато основних рис соціальної структури, - кастової організації, найважливіші інститути древньоіндійського суспільства і держави. Одержав розвиток ряд релігійно – філософських плинів, у тому числі буддизм, що поступово із сектантського чернечого навчання перетворився в одну з трьох світових релігій.

"Поява буддизму на історичній арені, - пише К. К. Жоль, - збігається за часом зі значними змінами в соціально - політичному й економічному житті древньоіндійського суспільства. Дуже активно починають про себе заявляти периферійні райони