брахманської культури, у яких усе більш висуваються на перше місце кшатрії, що заглядають на керівну роль у житті суспільства. Саме в цих районах на базі чотирьох царств (Кошала, Маганда, Ватса й Аванта) намічаються і відбуваються істотні зрушення в області економіки, політики, що вилилися в остаточному підсумку в утворення однієї з могутніх імперій у древній Індії - імперії Магадхі, засновниками і керівниками якої з'явилися представники династії Маур’єв. Таким чином, на території сучасного південного Біхара (Північна Індія) приблизно в середині першого тисячоріччя до н.е. концентруються значні соціальні сили, що бідують у нових принципах соціальної взаємодії й у новій ідеології".
Рейснер думав, що виникнення буддизму з'явилося наслідком... розкладання феодальних відносин і встановлення панування торгового капіталу (!).
Невичерпні нещастя, що обрушилися на трудящих при переході від ранніх нерозвинених форм рабовласництва до великого, що охоплює і пронизує впливом усе більш широкі сфери буття, з'явилися реальною життєвою основою, містифікованим відображенням якої була так називана "перша шляхетна істина" буддизму - твердження тотожності буття і страждання. Загальність зла, породжувана усе більш глибоким поневоленням трудящих, непевністю в завтрашньому дні в середніх шарів, жорстока боротьба за владу в класової верхівки суспільства сприймалися як основний закон буття.
Коли рабовласницький спосіб виробництва став гальмувати подальший розвиток продуктивних сил, коли перед суспільством початку вставала задача створення особистої зацікавленості працюючого в результаті його праці, однієї з релігійних форм критики старого ладу стало твердження наявності душі як деякої єдиної для всіх людей внутрішньої основи буття. Відповідно з'являється ідея людини - не члена визначеної варни, а людини взагалі, абстрактної людини. Замість безлічі обрядів і заборон для визначеної варни висувається ідея єдиного морального початку як фактора порятунку для будь-якої людини незалежно від його національної чи соціальної приналежності. Послідовне вираження ції ідеї дав буддизм, що і з'явилося однією з причин перетворення його у світову релігію.
Буддизм у своїх джерелах зв'язаний не тільки з брахманізмом, але і з ін. релігійними і релігійно - філософськими системами древньої Індії. Аналіз цих зв'язків показує, що поява буддизму було обумовлено й об'єктивними соціальними процесами, підготовлено ідейно. Буддизм не був породжений "одкровенням" істоти, що досягла божественної мудрості, як це затверджують буддисти, чи особистою творчістю проповідника, як звичайно вважають західні буддологі. Але буддизм не з'явився і механічним набором ідей, що малися. Він вніс у них багато новими, породженими саме суспільними умовами епохи його виникнення.
Спочатку елементи нового релігійного вчення, як затверджує буддійська традиція, передавалися ченцями своїм учням. Літературне оформлення вони почали одержувати порівняно пізно - у 2-1 вв. до н.е. Зберігся палійскій звід буддійської канонічної літератури, створений близько 80 р. до н.е. на Шрі - Ланці і названий пізніше "тіпітака" (санскр. - "тріпітака") - "три кошики закону".
У 3-1 вв. до н.е. і в перших століттях н.е. відбувається подальший розвиток буддизму, зокрема створюється зв'язний життєпис Будди, складається канонічна література. Ченці - теологи розробляють логічні "обґрунтування" головних релігійних догм, нерідко іменовані "філософією буддизму". Теологічні тонкості залишалися надбанням порівняно невеликого кола ченців, що мали можливість віддавати весь свій час схоластичним спорам. Одночасно розвивалася інша, морально - культова сторона буддизму, тобто "шлях", що може привести кожного до припинення страждань. Цей "шлях" і був власне тим ідейною зброєю, що сприяло протягом багатьох століть утриманню працюючих мас у покорі.
Буддизм збагатив релігійну практику прийомом, що відноситься до області індивідуального культу. Мається наувазі таку форму релігійного поводження, як бхавана - поглиблення в самого себе, у свій внутрішній світ з метою зосередженого міркування про істини віри, що одержало подальше поширення в таких напрямках буддизму, як “чань” і “дзен”. Багато дослідників вважають, що етика в Буддизмі займає центральне місце і це робить його в більшому ступені етичним, філософським вченням, а не релігією. Більшість понять у Буддизмі носить розпливчастий, багатозначний характер, що робить його більш гнучким і добре адаптуємим до місцевих культів і вірувань, здатним до трансформації. Так послідовники Будди утворили численні чернечі громади, що стали головними вогнищами поширення релігії.
У 1 в. н.е. у Буддизмі утворилося дві галузі: Хінаяна (“малий візок”) і Махаяна (“великий візок”). Цей поділ був викликаний насамперед розходженнями в соціально-політичних умовах життя в окремих частинах Індії. Хінаяна, тісніше зв'язана з раннім Буддизмом, визнає Будду людиною, що знайшла шлях до порятунку, що вважається досяжним тільки через відхід від світу - чернецтво. Махаяна виходить з можливості порятунку не тільки для пустельників-ченців, але і для мирян, причому упор зроблений на активну проповідницьку діяльність, на втручання в суспільне і державне життя. Махаяна, у відмінності від Хінаяни, легше пристосовувалася до поширення за межі Індії, породивши безліч розумний і плинів, Будда поступово стає вищим божеством, на честь його споруджуються храми, відбуваються культові дії.
Важливе розходження між Хінаяною і Махаяною полягає в тім, що Хінаяна цілком відкидає шлях до порятунку для не ченців, що добровільно відкинули мирське життя. У Махаяна важливу роль культ бодістав - індивідів, уже здатних ввійти в нірвану, але окрадуючихих досягнення кінцевої мети через те, щоб допомогти в її досягненні й іншим, необов'язково ченцям, замінивши тим самим вимогу відходу від світу закликом до впливу на нього.
Ранній Буддизм відрізняється простотою обрядовості. Її головним елементом є: культ Будди, проповідь, шанування святих місць, зв'язаних з народженням, просвітлінням і смертю Гаутами, поклоніння ступам - культовим спорудженням, де зберігаються реліквії Буддизму.