Переконання в необхідності посередництва жреця для досягнення цілей, які можуть бути реалізовані лише за умови сприяння надприродних сил, випливає з давньої магії. В Індії та індуїзмі це знайшло вияв у вигляді магічних способів — тантр, на основі яких виникли формули — мантри, тобто освячені заклинання. Мангри використовують багато індійців. Власні мантри мають рибалки, пастухи, пожежники та ін.

Роль, аналогічну мантрам, відіграють і численні талісмани й амулети (шнурки, значки тощо). Всі ці предмети, як і мантри, є необхідним реквізитом професійних чаклунів, по допомогу до яких звертаються у важких випадках індійці, особливо у селах.

Чаклун — це той самий жрець, але рангом нижчий, простіший, найчастіше — неписьменний. Основою його мудрості є діаграми і чаклунські кола (ян-три) з літерою "О". Він має великий авторитет серед населення.

І жреці — брахмани — з їх високоурочистими храмовими і респектабельними домашніми ритуалами, і напівписьменні сільські чаклуни-знахарі, з їхніми заклинаннями-мантрами та діаграмами, однаково вписуються в ту гігантську вільну синкретичну систему, яку становить індуїзм. Важливий елемент цієї всеохоплюючої системи — численні, часто дуже яскраві й вражаючі обряди і свята. На думку деяких дослідників, саме сукупність ритуалів і обрядів і робить індійців індуїстами.

Багато ритуальних обрядів припадає на урочисті й пам'ятні дати, коли святкові збори, походи на честь того чи іншого божества, масові паломництва до "святих" місць пов'язані з популярними давньоіндійськими героями, приваблюють мільйони людей і стають всенародними подіями першорядного значення.

Саме у ці врочисті дні всенародних свят наочно спостерігається та сила індуїзму, яка цементує в єдину релігійно-культурну спільність людей, що належать до різних рас і каст і розмовляють різними мовами.

Крім свят на честь Рами чи Крішни, заслуговують на увагу такі свята, як Дурга-пуджа, — свято світильників, які засвічуються на честь богині щастя Лакшмі; свята на честь богині мудрості Сарасваті і покровителя багатства й торгівлі Ганеші. Свята на честь Шиви відзначаються щомісячно в ніч нового місяця. Помітне місце серед загальноіндійських свят посідає велике паломництво Кумбхамела — святкування на честь давніх богів і амріти, напою безсмертя. На ці святкові обряди з усієї Індії до Гангу з'їжджаються мільйони паломників, які перебувають тут майже місяць. Головний момент обряду — обмивання у священних водах Гангу. Тут можна зустріти виснажених аскетів, монахів, йогів, факірів. Спеціальна каста брахманів — панда — обслуговує паломників, які для ритуального обмивання повинні бути старанно поголені (ні волосинки аж до брів і повік). Спеціальні служителі стежать за порядком і пильно охороняють права брахманів, які збирають плату з паломників.

Крім загальноіндійських, існує чимало свят, які стосуються того чи іншого регіону або порівняно невеликої місцевості. Всі вони, як правило, тісно пов'язані з міфологією, з індуїстськими легендами і божествами. Багато свят і обрядів пов'язані з патронами — покровителями різних професій, роду занять. На цих святах і обрядах, які збирали у якому-небудь центрі все навколишнє населення, ритуал звичайно супроводжувався ярмарковою торгівлею і веселощами.

Так само відправляються і численні домашні й сімейні обряди, пов'язані з весіллям, народженням сина, врученням шнура юнакові на знак його "нового народження" тощо. Під час обрядів домашній жрець-брахман виконує усі необхідні ритуальні дії.

Весільний обряд — найврочистіший. Молоді обходять навколо жертовного вогню, куди кидають різні продукти, і тільки після цього обряд шлюбу вважають завершеним. Обряд похорон в Індії також особливий. В Індії немає кладовищ — тільки священні місця, на яких спалюють померлих. На таке місце виносять загорнутого у сувій померлого, його старший родич розпалює вогнище. Коли вогонь згасне, обгорілі останки кладуть у посуд і втеплюють у річці. Після цього сім'я померлого десять або й більше днів носить траур — шмат білого полотна. Подальша доля вдови жалюгідна. Вдруге заміж виходить вона рідко, а в колишні часи, особливо серед вищих каст, вважалося нормальним, коли жінка, хоч би вона була й дівчиною 13—14 років, щойно видана заміж, живцем спалювалась на вогнищі разом з тілом чоловіка. Це страшний звичай індійців — саті.

Саті, як жахлива спадщина минулого, стоїть в одному ряду з іншим його пережитком — кастовим ладом. Кастова система, що грунтувалася на міцній внутрікастовій ендогамії і суворих кастових заборонах, а також на ще суворіших релігійно-культових традиціях сімейного і внутріобщинного, внутрікас-тового, залишається і понині істотним інститутом соціальної організації в Індії. Каста визначає місце людини в індійському суспільстві, її стан, права, поведінку, навіть її внутрішнє обличчя, включаючи одяг і знаки на чолі або коштовності, які вона носить.

Каста визначає і коло ритуальних обов'язків індивіда, його релігійну активність. Чим вища каста, тим більше уваги, у всякому разі теоретично, згідно з прийнятими нормами людина зобов'язана приділяти щоденним обрядам удома, необхідним поклонам, підношенням, мантрам та ін. Кастові заборони в Індії мають характер табу і знімаються лише у поодиноких випадках. Приміром, прийнято вважати, що "рука ремісника завжди чиста", тобто, що користуватися продуктами ремесла можна й не належачи до касти ремісника. Порушення кастових норм спричиняється до суворих покарань і обрядів "очищення" винного.

В Україні модернізований індуїзм репрезентують громади Міжнародного товариства Свідомості Кріш-ни, Ошо, Саї-Баби, Раджніша, Шрі-Чинмоя та ін.

Виникнення конфуціанства (580 млн віруючих) завжди