“Реконструкція” арабської душі

Перше, що кидається в очі, коли починаєш пізнавати арабську душу, це релігія, що для арабів – найголовніше, і вона контролює усі сфери життя арабів: від побуту і до політики.

Що нам здається незвичним, це релігійні обов’язки мусульманина, а їх всього 5:

Принцип сповіді. Центральний в ісламі. Щоб стати мусульманином, достатньо сповідатись, тобто промовити фразу, що нема Бога крім Аллаха і Мухамед – пророк його. Таким чином, людина стає покірною Богові.

Молитва. Обов’язковий ритуал, що виконується кожен день. Моляться мусульмани лицем до Мекки 5 разів на день, тобто на світанку, о 12 годині дня, після 12, на заході сонця й перед сном. У разі якоїсь надзвичайної для мусульманина події (народження дитини, одруження...) він молиться більше, ніж 5 раз на день. Перед молитвою потрібно здійснити обряд омивання, а також заявити про свій намір (вслух або про себе) помолитися. Під час молитви потрібно кланятися Аллаху. Такий ритуал називається ракат.

Пост. У мусульман єдиний і головний пост – рамазан, коли від світанку і до заходу сонця усі, крім маленьких дітей і хворих, не мають права їсти, пити, курити і розважатися. Після заходу сонця і до світанку теж їдять мало. Пост починається з появою нової луни рамазану за розпорядженням ісламського судді. Крім того, мусульмани постяться в інші дні – коли були пропущені деякі дні рамазану, під час засухи і т. і.

Пожертвування. Кожен мусульманин, що має багато грошей, має ділитися ними з бідними. Крім обов’язкових пожертвувань для очищення існували ще й додаткові (садака): на будівництво мечетей, шкіл, лікарень...

Хадж. Останній з п’яти стовпів віри. Вважається, що кожен мусульманин повинен хоча б раз в житті побувати в Мецці (хоча, звичайно, не всім це вдається).

Інколи до п’яти стовпів віри доповнюють ще шостий – джихад, або ж священну війну проти невірних, але це не означає, що вбивали всіх немусульман. Мова про джихад йшла лише під час війн, і участь в них звільняла мусульманина від гріхів.

На релігії ісламу тримається і світогляд мусульман. По-перше, це їх ставлення до сім’ї, яка значить для мусульманина більше, ніж для християнина. “Дім” для такої людини – це область її панування і свободи.

По-друге, це ставлення до себе. Мусульманин не сприймає себе як самоцінність, тому що все, що “саме” для нього є атрибутом Аллаха. Для мусульманина неможлива і рефлексія у ставленні до своїх релігійних поглядів. Наприклад, якщо для християнина Біблія являє собою ще пам’ятку культури, то для мусульманина це Одкровення, яке вище за будь-яку культуру.

До речі, культура також грає велику роль в ісламі. Для мусульманина жага краси і гармонії – один із законів людської природи, закладений в нас від Аллаха, і вона повинна стати не тільки предметом естетичної насолоди, а й одним зі способів пізнання життя. Виховання красою пробуджують інтелектуальні устрімлення, а існування таких характеризується внутрішнім упорядкуванням, пізнанням змісту життя і радощів бути людиною. Але для людини ісламу не характерна “естетика абсурду” західного світу наших днів, навпаки, вони повністю відмовляються від неї, вважаючи її лише ерзац-мистецтвом і хворою уявою. Для мусульманина взагалі західна естетика – співіснування досить різних канонів, які змінюються з катастрофічною швидкістю, тоді як світ мистецтва арабів для нього – єдине ціле, яке можна зрозуміти, без випадкового і несуттєвого, те, що будується на міцній моральній платформі і не виникає просто так. Для мистецтва характерні усталені форми, наприклад, ще й досі в живописі не дозволяється малювати тварин: це звичка, що пішла від несприйняття мусульманами язичництва як такої релігії. Для мусульманського живопису характерні зображення священних міст (Мекки, Медіни) і рідної природи. Також цікавим є для мусульманина образ Аллаха, який втілюється у всіх видах мистецтва? але зі сторони. Так, наприклад, у кінематографії ніхто ще не грав роль Аллаха або Мухамеда (таке, крім того, не дозволяється мусульманською етикою, оскільки є спотворенням образу Аллаха). Але Бог присутній в кіно ніби “за кадром” і стежить за тим, що діється.

Таким є цей незвичний для нас ісламський світ, неповторний...

Література:

В.И.Полищук - Культурология – Москва, 1999, с. 323-350.

Л.С.Васильев – История религий Востока – Москва, 1998, с. 169-176.

Али Апшерони – Ислам: вчера, сегодня, завтра – сайт - Раздел “Исламская культура”.

Проблема Сходу і Заходу, діалог культур

По-перше, необхідно було б з’ясувати, що ж таке Захід і Схід, а з цим будуть деякі труднощі. З точки зору економіки, наприклад, під Заходом розуміються капіталістичні країни, під Сходом – державної планової економіки, з географії – країни до і після Уралу... Я буду розглядати Схід і Захід в плані культури, тому скажу про них так:

Захід – традиційне поняття-символ цілісного культурного комплексу, який характеризується пануванням принципів матеріалізму, практицизму і раціоналізму, свободи й демократії.

Схід – поняття-символ альтернативного Заходу культурного комплексу, для якого характерні духовність, ідеалізм, община, колективізм і тоталітаризм.

Обидва поняття не залежать від географії.

Ітак, під Заходом ми розуміємо раціоналізм і матеріалізм, під Сходом – ірраціоналізм. Розвиток такої позиції можна пояснити з точки зору історії. Так, на Заході ще у 18-19 століттях (епоха Нового часу) починався своєрідний “культ праці і грошей”, яким пояснюється сучасний прагматизм. Справа заради справи, головне споживати й мати – ось що важливо для західної людини. Та таке ставлення інколи буває небезпечним, тому що,