Для Сходу більш характерне споглядання і намагання пізнати самого себе. Для цих людей важлива релігія, сповідання якої, на відміну від західної, стає культом, і в таких країнах, як арабські, навіть фанатизмом (згадати хоча б джихад проти невірних). Філософія Сходу теж має тісний зв’язок з релігією, ніби витікає з неї, і вона пристосована для цих країн. Оскільки основний її принцип “пізнавати світ, нічого не міняючи”.

Для Заходу характерний динамізм, яким і пояснюється усе від початку індустріалізації до науково-технічної революції і нових технологій. Він завжди намагається пізнати щось нове. Хоча, коли Захід тільки проходив приготовані класи цивілізації, на Сходу вже були феноменальні результати. Так, у Давній Японії перепис населення був проведений ще у 86 р. до н.е. (для порівняння: в Англії – у 1801 році), а Японське Відродження було вже у VII-VIII століттях. У Китаї в ХІ столітті виплавлялось 125000 тонн металу (що було аж через сім років в Англії), був відомий книгодрук. Звичайно, зараз Схід відсталіше ніж Захід у цьому плані, але можливості у нього досить великі. По-перше, це стосується величезних ресурсів східних країн (нафта). По-друге, це стосується їхньої самобутності. Ще після Другої світової війни Японія, наприклад, стала однією з найвідсталіших країн у світі, а зараз вона – член “великої сімки”. Як пояснити цей феномен? Це поєднання науково-технічних поглядів Заходу і японської традиції, що грунтується на трьох принципах організації праці: довічному найнятті, оплатою праці за старшинством і “фірмових профспілках”.

Ітак ми побачили, як різняться ці дві культури Заходу і Сходу. Звичайно, їх відкриття (я маю на увазі пізнання) було болючим як для західної, так і східної цивілізацій, оскільки до цього кожна з них вважала себе найбільш значною. Які ж перспективи їх розвитку? Їх є три:

Конвергенція, або ж пасивне нав’язування цінностей одного народу іншому. Воно було відомо завжди. Так, іудеї-ортодокси до сих пір бачать себе “вибраним народом”, ісламські народи ще й досі погрожують джихадом проти невірних, Рим не тільки вогнем і мечем показував свою владу над варварами, а й політично (ненадання їм права громадянства), хрестоносці палили “єретиків”, конкістадори – індійців і т.д. Та чи це є виходом з ситуації? На мою думку, ні, бо мирним шляхом це не здійсниться.

Дивергенція, або ж існування двох культурних центрів окремо. Це теж, на мою думку не є виходом, оскільки так існувати в наш час буде просто неможливо.

Конструктивний підхід, або ж синтез двох культурних центрів. Мабуть, він є найбільш органічним, оскільки розвиває таланти культур бути відкритими іншим, одночасно залишаючись самими собою. Інша справа, як же це здійснити? Але на це ще поки ніхто не знайшов відповідь...

Література:

Лосєв І.В. – Історія і теорія світової культури – К., 1995.

Лекції Б.М.Чумаченка.

В.И.Полищук – Культурология – М.,1999.

Давлєтов О.Р. – Всесвітня історія – Запоріжжя, 1997.