Назви релігійних свят у посланнях Андрея Шептицького

Оригінальні релігійні твори відрізняються частотністю вживання власних назв, серед яких особливе місце належить теонімам, антропонімам, топонімам, назвам біблійних осіб та релігійних свят. Щодо останніх, то вони займають одне з провідних місць в ономастиконі листів – послань митрополита греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Варто зазначити, що Андрей Шептицький на позначення релігійних свят послуговується передусім офіційними назвами з церковного календаря, хоча спорадично використовує й народні назви. Пор.: Христове Воскресення [6, 368] – Великодні Cвята [6, 372], Великий День [6, 34], Великдень [6, 270]. Крім паралельного використання церковних і народних назв свят маємо одиничне вживання народних назв, які є усіченими варіантами церковних. Напр.: Спаса [6, 330] від Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа; Вознесення [6, 330] від Вознесення Господнє. Або тільки церковних назв: преставлення св. Йоана Богослова [6, 2], пророка Малахії [6,5].

Народні й релігійні назви формують синонімічні ряди на позначення релігійних свят. Напр.: Христове Різдво [6, 270], Різдвяні Свята [6, 368]; Чотиродесятниця [6, 34], Великий Піст [6, 298], Успення Бого-родиці [6, 36], Успення [6, 361], Богородничний празник [6, 361], Христове Воскресення [6, 368], Пасха [6, 100], Великодні Свята [6, 372], Великий День [6, 34], Великдень [6, 270].

На думку дослідників [2, 10], згідно з первісним значенням слова святий – “світлий”, “сяючий”, “незаплямований”, ”чистий”, ”шанований” у свідомості українського народу і свята сприймалися, очевидно, як дні “світлі, сяючі, шановані”. Святковий день як одиничне поняття у листах-посланнях Андрія Шепти-цького виражається за допомогою слова “празник”. Як стверджує Митрополит Іларіон, старослов’янське “празникъ - це день вільний від праці. Пізніше день святковий, а особливо день святого, на честь якого поставлений храм, храмове свято” [3, 112]. Оскільки церковний рік складений так, що в центрі перебуває Ісус Христос і Пречиста Діва Марія, а довкола них свята, пов’язані з днями пам’яті давніх християнських святих, лексемою “празник” Андрій Шептицький послуговується лише стосовно великих церковних свят. Напр.: празник Христового Воскресення [6, 378], празник Успення [6, 98], празник Покрови [6, 330]. У народі наступний день після празника називають попразен [3, 93]. У листах-посланнях сказано, що святкування Успіння Божої Матері продовжується “попразденством, що тягнеться майже до кінця місяця” [6, 98] а не лише один день, так само як і “попразденство Пасхи, що триває 40 днів”.

Усі інші святкові дні, крім свят, присвячених Ісусу Христу і Марії Діві, Андрей Шептицький називає святом: “Як маєте яку побожну книжочку, обо ще ліпше св. Письмо, читайте її на голос в неділі і свята для цілої родини” [6, 99].

Лексема “свято” у множині означає збірне поняття і вживається митрополитом щодо свят Різдва і Воскресіння Христового. Напр.: Різдвяні Свята [6, 368], Великодні Свята [6, 372].

У листах-посланнях зафіксовані назви свят різного типу: конкретні, присвячені Святому християнської церкви (св. Теодозія [6, 9], св. Григорія Ніского [6, 33] або присвячені одній з подій християнської історії (Введення в храм Пресв. Богородиці [6, 231], Вознесення [6, 330]). Наводяться назви окремих днів тижня: понеділок св. Духа [6,130], Страсна Середа [6, 40], страсна П’ятниця [6, 40], велика Середа [6, 41], або самих тижнів: сирний тиждень [6, 31], хрестопоклонна седмиця [6, 56]. Як бачимо, Андрей Шептицький послуговувався застарілою в наш час лексемою “седмиця”, що означає “тиждень” [3, 109]. Цікавим є таке спостереження: лексема “седмиця” більш вживана ніж лексема “тиждень”, у листах-посланнях за часів більшовицької окупації.

Відомо, що у церковному році є свята, що припадають на різні числа року, і такі, які щороку відзначаються в один і той самий день [4, 6]. Празник Пасхи є осередком свят рухомих, празник Різдва Христового – нерухомих.

Празник Христового Воскресіння характерний надзвичайним і довгим приготуванням, а також тривалим святкуванням його “попразденства”. Великодний цикл починається неділею Митаря і Фарисея (неділя Митаря і Фарисея [6, 38], митарева седмиця [6, 303]) за 10 тижнів перед Пасхою, а завершується через 8 тижнів після Пасхи неділею Всіх Святих. Він ділиться на час передпасхальний і час пасхальний. Третя неділя перед постом – це “неділя мясопусна” [6, 28], четверта – “сиропусна неділя” [6, 18], “сирний тиждень” [6, 31]. Піст перед Пасхою називається “Великий Піст” [6, 300], або “Чотиродесятниця” [6, 298]. Кожен тиждень Великого Посту має свою назву. Напр., у листах-посланнях “хрестопоклонна неділя” [6, 52], “хрестопоклонна седмиця” [6, 56], ”Страст. Седмиця” [6, 31] або назва йде за поряд-ковим номером тижня: ”перший тиждень Чотиродесятниці” [6, 38], ”друга седмиця Вел. Посту” [6, 40], ”третя седмиця В. Посту” [6, 44].

Найчастіше власні назви свят функціонують у посланнях, присвячених Пречистій Діві Марії (“Марія – Мати”, “Послання про почитання і посвяту себе Пречистої Богородиці”), та у передвеликодних посланнях – “Послання на піст”, “До тих, що на Пасху не сповідалися”, “Послання до тих, що на Великодні Свята не причащалися”. У наведених прикладах фіксуємо паралельне використання церковних і народних назв, які виконують номінативну функцію. Варто зазначити, що церковні свята - це не просто згадка про видатні історичні події. За церковною традицією кожний віруючий повинен пережити її знову і знову, ніби особисто беручи участь у всіх подіях, що відбувалися протягом тисячоліть. Релігійні свята дарують людині духовну рівновагу, поміркованість, світлу радість [2, 10].

Назви свят у підписах виконують роль