крученого відображення в релігійній свідомості дійсних відносин і якостей; по-п'яте, релігія є фантастичним відображенням сил, що панують над людьми в повсякденному житті.

Виходячи з гносеологічних якостей релігії, Ф. Енгельс в "Анти-Дюрингу" дає таке її визначення: "релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їхньому повсякденному житті, - відображенням, в якому земні сили набирають форму неземних". Це є гносеологічний

аналіз релігії, в якому визначається, що в релігії суспільне буття відображається у фантастичній формі, об'єктом відображення є зовнішні сили, які панують над людьми, внаслідок фантастичного відображення земні сили набирають форму не-

земних.

Визначення сутності релігії з позицій методології психоаналізу дав 3. Фрейд та його послідовники. За його вченням: по-перше, бог є не що інше, як пряме сприйняття батька, а тому джерела релігії лежать у "батьківському комплексі" ("едіпів комплекс"). Для дитини захисником від зовнішніх сил є батько, якого вона обожнює та боїться. Лю-

дина первісного суспільства також боялася зовнішніх сил і намагалася подолати їх у своїй уяві. Звідси персоніфікація природних сил, антропоморфізм релігії. Безсильна людина створює собі богів за образом і подобою власного батька - богів страху та втішання.

Вважаючи релігію соціально-культурним утворенням, 3. Фрейд водночас відзначав, що вона є ілюзією індивіда, який проеціює на світ образ власного батька; по-друге, релігійні уявлення виникають за існування незадоволених бажань людини. У релігії знаходять виявлення найвіковічніші бажання людини. Релігія ж дає їм ілюзорне за-

доволення або здійснення. Потреба в релігії існуватиме доти, доки існуватимуть ці бажання; по-третє, релігія допомагала культурі пригнітити інстинктивні бажання людей, пропонуючи їм замість безпосередньої реалізації потягів "потойбічне блаженство". На думку 3. Фрейда, свого часу вона була необхідна для збереження культури, але нині її має заступити раціонально обгрунтований науковий світогляд - моральні цінності мусять звільнитися від релігійних санкцій, розум повинен посісти місце віри. 3. Фрейд гадав, що релігія обов'язково відімре, у неї немає майбутнього. Не треба лише забороняти й переслідувати ії.

Існують також різноманітні концепції походження та історії розвитку релігії. Уже в ХІХ ст, в історії науки склалася школа з вивчення походження релігії - міфологічна школа (інша назва - натурміфологічна, астрально-міфологічна

або натуралістична), яка підтвердила свої погляди значним фактичним матеріалом, отриманим на основі порівняльної міфології та філології давніх індоєвропейських народів. Вчені А. Кун, В. Шварц, М. Мюллер та ін. намагалися довести, що первісні релігійні вірування виникли з обожнення небесних явищ (скажімо, Сонця, Місяця, Вітру та ін.), яких людина не розуміла, але намагалася пояснити собі через уособлення (в людському або тваринному образі). У такий спосіб представники міфологічної школи витлумачували походження не тільки образів власне релігійної фантазії: вони вважали, що й герої казок, пісень, народних ритуалів і

звичаїв - це теж продукт давнього астрально-міфологічного світогляду.

Така концепція була правдивою, хоч і однобічною. Вона визначала релігію як певну споглядальну і теоретичну діяльність людини, ігноруючи розвиток релігії в суспільстві від простих до складних форм.

Згодом, на основі етнографічного та антропологічного фактичного матеріалу Е.Тайлор, Г. Спенсер та ін. висунули анімістичну теорію походження релігії. Згідно з нею первісна релігія зародилась як віра в "духовні істоти", в душі, в духів тощо. Сама ж віра виникла тому, що первісну людину дуже цікавив той особливий стан, що його вона часом переживала сама: сон, непритомність, галюцинації, хвороби, нарешті смерть. Не спроможний вірно витлумачити подібні явища, "дикун-філософ" додумався до уявлення про душу як про маленького двійника, який сидить у тілі людини, але спроможний його покидати тимчасово або назавжди. Із цієї віри розвинулись інші, складніші уявлення: про душу тварин, рослин, неживих предметів, про душі померлих, про їхню долю, про переселення душі в нові тіла, про особливий потойбічний світ духів тощо (на цих уявленнях згодом склалися містичні вчення: астрологія, спіритизм та ін.). Рівночасно послідовники цієї школи не спромоглися пояснити історично-суспільного характеру походження релігії, не брали до уваги її

емоційного аспекту, не змогли показати її історичну еволюцію.

Представники преанімістичної теорії, погоджуючись у цілому з тим, що анімістичні вірування могли виникнути так, як стверджував Тайлор, усе ж таки визнавали існування примітивніших, доанімістичних (преанімістичних) уявлень. На

думку різних авторів, до виникнення віри в душу (духів) існувала єдина віра в магічну силу самої людини, віра в безособову таємничу силу, або уявлення про загальне уособлення природи, або віра в магічну діючу силу речей тощо.

Не обмежуючись тільки цими судженнями, деякі автори стверджували також, що в структурі