Так, культову діяльність у духовній сфері регламентують церковні канони (правила), тому вона має канонічний характер. Позакультову діяльність у практичній сфері та безпосередньо культову діяльність (культ) регламентують як церковні канони і статути (церковне право), так і відповідні нормативно-правові акти. Взагалі релігійна діяльність церкви в суспільстві не може
здійснюватися поза державно-правовим контролем.
Релігійні відносини - вид ідеологічних відносин, тцо реалізуються через стосунки віруючих, релігійні зв'язки громад і церков. Схеми відносин приписуються релігійними звичаями, нормами, правилами й статутами. Релігійні відносини за змістом найчастіше будуються за схемою: державно-церковних відносин (Бог - цар небесний, патріарх - владика); судочинства (суд Христа, Страшний суд, Бог-суддя);
внутрішньосімейних (Бог-отець, Бог-син) та ін. У ролі посередників відносин можуть виступати предмети (храм, ікона, хрест), індивід або група осіб, образи Бога, духів, святих, релігійні знаки (окремі слова чи речення, що мають релігійний зміст і значення). Існують позакультові та культові релігійні відносини. Носіями релігійних відносин можуть бути віруючі, сім'я, соціальні групи тощо. Нарешті, релігійні відносини можуть мати різний характер - солідарності, терпимості й нейтралітету, конкуренції, конфлікту, ворожості тощо. Тому в окремих випадках релігійні відносини
регламентовані нормативно-правовими актами.
Релігійні організації та інститути. Релігія як соціальне явище має свої організаційні форми, головною ознакою яких є культова діяльність і яким властиві специфічні відносини, структура, групова свідомість, система орієнтирів, контролю та ін.
Найпоширенішою організаційною формою релігії є церква. Церква - це об'єднання віруючих на основі спільних догматичних уявлень, обрядів, канонів. Конституювальні елементи церкви - це віровчення, культова діяльність і відповідна організаційна структура (слід розрізняти поняття: "церква як культова споруда", "церква як релігій-
не віровизначення", "церква як соціальний інститут"). Будь-яка церква має свою ієрархію: служителі культу, клір, миряни), основу якої складає професійне духовенство, священнослужителі. У церкві діє певна система норм, цінностей, санкцій.,
за допомогою яких здійснюється контроль за поведінкою віруючих. Секта - це відносно закрите об'єднання одновірців, що виникає як опозиційна течія стосовно до існуючої конфесії. У секті діє певна система контролю, ідейних принципів, цін-
ностей і настанов. Для секти характерні претензія та винятковість, тенденція до ізоляціонізму, фанатизм певної частини віруючих. Деномінація - це специфічне релігійне об'єднання, яке знаходиться на стадії становлення, організаційного оформлення. Будучи централізованим релігійним об'єднанням, деномінація характеризується власним самоуправлінням, відсутністю священиків тощо. 3а
певних умов у деномінації може виникати тенденція до перетворення в церкву або секту.
Окремо від релігійних організацій існують різноманітні релігійно-політичні інститути, релігійно-політичні партії, релігійно-професійні та моло-
діжні союзи, міжнародні релігійні об'єднання тощо.
Соціальні функції та роль релігії в суспільстві
Будь-яка релігія, існуючи в суспільстві, виконує певні функції, які характеризують сутність впливу церкви на соціальні відносини. Функції - це способи дії релігії в суспільстві, а роль релігії - це сумарний результат, наслідок виконання релігією функцій. Функції релігії в суспільстві різноманітні та визначаються багатьма чинниками: історичними, національно-етнічними, політичними, соціально-економічними тощо. Функції релігії в суспільстві можна умовно розділити на загальні соціальні функції та функції релігійних організацій.
Загальні соціальні функції релігії в суспільстві: світоглядна, інтегративна, комунікативна, регулятивна, ілюзорно-компенсаторна тощо.
Світоглядна функція - це виконання релігією визначника щннісної орієнтації особи, ролі певного світорозуміння, світовідчуття, світовідношення. Релігія як світогляд дає віруючому певну інтегративну суму знань, набір символів, понять, цінностей, ідеалів, у межах яких особа мотивує своє ставлення до світу, місце в суспільстві, вирішує питання сенсу свого існування. Релігійний
світогляд - це духовно-практичне перетворення світу відповідно до ідеалів, намагань і потреб віруючого. Це особлива форма мислення й пізнання
світу, що реалізується в поведінці та стосунках віруючих, діяльності церков. За обсягом релігійний світогляд є універсальним, оскільки дає відповідь
на найрізноманітніші питання буття.
Інтегративна функція - здатність релігії бути засобом ідейного об'єднання, згуртування мас, індивідів та інститутів, спільністю єдиної віри, догм,
сповідання. Інтегративна функція релігії - конкретно-історична. За одних історичних умов віросповідання може об'єднувати, за інших - викону-
вати дезінтегративну роль, послабляти стабільність, усталеність окремих соціальних груп та інститутів або суспільства взагалі. Виявляється вона всередині конфесій на рівні соціальної спільності, через діяльність церкви та індивідів.
Розглядаючи інтегративну функцію релігії, необхідно розрізняти її виявлення всередині певної конфесії та стосовно до суспільної системи взагалі, через діяльність релігійних інститутів і церкви як певних систем організаційних структур і поведінку окремих індивідів чи віруючих.
Релігійна інтеграція за ознакою єдиного віросповідання може, зокрема, виступати соціальним знаком, "міткою", за допомогою