Переважна більшість православних віруючих належить до УПЦ, котра нараховує близько 8000 Парафій, Вони об'єднаю в 35 єпархій. УПЦ має Духовну Академію, семінарії і духовні училища, 105 монастирів. Друкований орган — журнал "Право-славний вісник".

Українська Православна Церква Київського Пат-ріархату має 2300 парафій, які структуровано в 28 єпархій. Три з них знаходяться на території Росій-ської Федерації. В структуру УПЦ КП входять: Духо-вна Академія, семінарії і теологічний факультет Чер-нівецького університету. Київському Патріархату на-лежить 17 монастирів. Офіційне релігійне видання — журнал "Православний вісник".

Українська Автокефальна Православна Церква налічує 1000 парафій, об'єднаних в 10 єпархій.

Українська греко-католицька церква

Менш проблематичними були в Україні процеси, пов'язані з відродженням Української греко-католицької церкви (УГКЦ), що виникла на її теренах в результаті Берес-тейського собору 1596 р. Ідентифікування діяльності УГКЦ з відродженням духовної самобутності нашого народу вимагає знань безпосередньо передсоборних і соборних подій, подальшого буття так званої уніат-ської церкви, а також перегляду її ролі в розвитку на-ціональної самосвідомості і культури.

Як уже зазначалося, універсальний характер київ-ського християнства передбачав церковну єдність. До того ж різні регіони України-Руси сповідували хрис-тиянство як у його кирило-мефодіївській, значною мірою зорієнтованою на Рим, так і православновізантійських традиціях. Тому київські князі і митро-полити-ієрархи вимушені були активно контактувати як з східними (Константинополь), так і з західними (Рим) християнськими центрами.

Перша спроба союзу (унії) української церкви із західною (католицькою), як вважає відомий церков-ний історик М. Чубатий, була 1214 р., коли угорський король мотивував це перед папою Іннокентієм (1198—1214 рр.) бажанням Галичини бути в єдності з Римською церквою, але із застереженням, щоб "до-зволено було зберегти свій (грецький) обряд".

Друга спроба впровадження унії припадає на роки князювання Данила. Данило Романович (1238— 1264 рр.), організуючи хрестовий похід європейських держав проти монголо-татарської навали, згодився на підпорядкування церкви під римську юрисдикцію і прийняв від папи королівську корону (1254 р.).

В подальшому спроби зняття суперечностей і об'єд-нання православної та католицької традицій в христи-янстві проводилися під час Ліонської (1274 р.) і Флорен-тійської (1439 р.) уній. Ці події не могли не вплинути на долю християнства в Україні. Москва категорично запе-речила Флорентійську унію: прихильник унії митропо-лит їсидор (1436—1458 рр.) був ув'язнений. ЇЇ перехід на месіанські позиції "третього Риму" повністю зробив українську церкву православною провінцією Московсь-кого патріархату. До того ж українська церква постійно терпіла утиски від польської влади. Вихід з кризи вбача-вся деякими ієрархами православ'я в Україні (Михайло Рогоза (1588—1596 рр.)) у прийнятті нової унії і скли-кання з цього приводу собору.

Собор відбувся у Бресті на початку жовтня 1596 рг Хоч він був скликаний, власне, тільки для проголо-шення унії, на нього поряд з прихильниками папства прибули і його супротивники. Учасники відразу поді-лилися на два Собори. Члени малопредставницького уніатського Собору не припускали й думки щодо мо-жливості проведення спільного Собору з численними супротивниками унії.

Уніати відкрили засідання в міській соборній цер-кві, а православні — у приватному будинку, оскільки Потій (1541—1613 рр.), як місцевий єпископ, наказав зачинити усі міські церкви Бреста.

Після відмови у проведенні засідання у міській соборній церкві, після відмови митрополита Михайла Рогози на триразове запрошення прибути з єписко-пами на православний Собор було оголошено накази, дані учасникам собору дворянами, міщанами і брат-ствами зі Львова, Володимира, Галича, Скали, Під-гайців, Кам'янця-Подільського, Києва, Луцька, Мін-ська, Вільни та ін. міст: позбавити єпископів-відступ-ників кафедр, не допустити укладання унії з Римом на місцевому соборі без відома патріархів та участі усієї Східної церкви, і домагатися, щоб православна церква користувалася правами, затвердженими коро-лівською присягою.

На підставі цих наказів православний собор засу-див проголошення митрополитом Рогозою та його однодумцями унії з Римом, відкинув унію та позбавив усіх духовного сану.

Уніатський собор, виконуючи волю папи, 9 жовт-ня 1596 р. схвалив унію, піддав анафемі Львівського, Перемишльського єпископів та інших представників православної церкви, позбавивши їх сану.

Король Польщі затвердив ухвали нечисленного уніатського Брестського собору, а супротивників унії оголосили злочинцями. Так утворилася Брестська унія, яку запроваджено насильницьким шляхом, під моральним і фізичним тиском зовнішніх сил. Поль-ські феодали, напучувані єзуїтами, почали запрова-джувати унію жорстокими, насильницькими метода-ми. Розпочалося справжнє гоніння на православ'я.

Уніатські єпископи скрізь виганяли православних священиків з приходів і ставили на їхні місця уніатів. Братства були оголошені кримінальними зборищами і піддавалися всіляким утискам. У православних заби-рали церкви, священиків кидали до в'язниць. Уніати заволоділи навіть київським Софійським собором. Спираючись на такий прикрий факт, сучасні віруючі Українсько-католицької церкви за кордоном обґрун-товують своє "право" на цей історичний пам'ятник Київської Русі, побудований Ярославом Мудрим ще за кілька століть до унії. На Софійський собор пре-тендують і автокефалісти.

Однак якщо сам Брестський собор 1596 р. було проведено як насильницьку й облудну акцію, то істо-ричні наслідки цього були не тільки негативними. Унія з Римом опісля певного часу дала можливість за умов силоміць нав'язуваних латинізації та полонізації зберегти східний обряд. Це було надзвичайно важли-во, адже обряд — це не просто форма віросповідання, а історично складена й освячена традицією органічна єдність віровчення і культури даного народу, це