Філософія релігії локалізує предмет вивчення ре-лігії. Остання виступає об'єктом філософського знан-ня насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її ві-дображення у свідомості людини, особливості форму-вання релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релі-гійних вірувань.

Другою, не менш важливою частиною релігіє-знавства виступає "соціологія релігії". Грунтуючись на загальних положеннях філософії релігії, соціологіч-ний розділ релігієзнавства вивчає релігію як певну соціальну структуру, складову частину суспільства з властивими їй структурою, функціями, соціальними зв'язками. На соціологічному рівні релігія визнача-ється як соціальна підсистема, яка в межах конкрет-ної суспільної системи виступає водночас і в якості об'єкта зовнішніх впливів, і в якості суб'єкта свого власного впливу на різні соціальні інституції. Соціо-логія релігії, базуючись на висвітленні цих питань, досліджує механізм функціонування і соціальної ево-люції релігійних вірувань і вчень в різних соціальних середовищах, групах віруючих, аналізує особливості їхніх індивідуальних релігійних рис з тим, щоб визна-чити головні тенденції релігійної ситуації з врахуван-ням дій тих чи інших соціальних факторів.

Третьою частиною системи релігієзнавства висту-пає така важлива дисципліна, як "психологія релігії". Релігійні вірування — це не тільки теоретичні погля-ди, організаційні форми діяльності віруючих. Релігій-на віра — ядро будь-якої релігійної системи — є фе-номеном психічного життя з відповідними емоціями, що спрямовані на сприйняття ідеї Бога (або інших аналогічних ідей) і похідних від неї істин. Світ релі-гійної психології — це особливий внутрішній стан духовних цінностей віруючої людини. Він поєднує релігійні та нерелігійні цінності в складний емоційно-інтелектуальний комплекс світосприйняття. Релігійні почуття, настрої, типи містифікованого мислення складають досить чутливу, динамічну первинну осно-ву, що, сприймаючи релігійні ідеї, переробляє їх у своїй індивідуалізованій свідомості, впливаючи на на-прям подальшої еволюції релігійних вчень.

Отже, психологічний аспект релігієзнавства зосе-реджує увагу на внутрішніх психічних механізмах дія-льності прихильників різних релігійних вірувань і культів, вивчає їхні духовні цінності та орієнтації, класифікує і систематизує найпоширеніші типи ре-лігійно-психологічних рис поведінки віруючих. Пси-хологія релігії є науковою дисципліною, яка за допо-могою власних специфічних методів психологічного дослідження і психодіагностування поглиблює від-повідні галузі загальної та соціальної психології сто-совно психіки людини та її діяльності у сфері релігій-ності. Особливого значення набувають ці проблеми в контексті психологічного забезпечення адаптації вірую-чої людини в умовах тих конфліктних ситуацій, коли одні віруючі стають жертвами злочинів з боку інших віруючих з релігійних мотивів або, навпаки, самі стають суб'єктами правопорушень.

Сучасне релігієзнавство включає в себе таке дис-циплінарне відгалуження, як історія релігії. На відмі-ну від теоретичного релігієзнавства, що розглядає ре-лігію у статиці, історія релігії вивчає цей суспільно-історичний феномен в його динамічності, змінах і розвитку. Історизм як методологічний принцип вив-чення релігії дає можливість проаналізувати станов-лення, розвиток і еволюцію релігійного комплексу, від первісних форм релігійних уявлень до розвинутих ре-лігійних систем світового масштабу, порівняльну історію церков, історію релігійних і антирелігійних ру-хів, церкви як соціального інституту, специфіку релі-гійного процесу в певних природних, історичних, культурних та етнічних умовах. Відтак історія релігії має свою специфіку і тому постає важливим розділом релігієзнавства.

Таким чином, релігієзнавча наука є комплексом взаємопов'язаних наукових дисциплін (філософія ре-лігії, соціологія релігії, психологія релігії, історія ре-лігії), які за допомогою певних методів теоретичного (теоретичне релігієзнавство) та історичного (історич-не релігієзнавство) досліджень вивчають релігію як соціальне явище, пізнають закономірності її розвитку і відображення у людській свідомості. Практичний сенс релігієзнавства полягає в тому, що воно допо-магає людині краще зрозуміти суть релігії, а своїми розробками і рекомендаціями — коригувати основні напрями державної політики щодо дотримання прав громадян у забезпеченні конституційного принципу свободи совісті.

2. Основні релігійні концепції та їхня загальна характеристика.

У другому питанні необхідно з'я-сувати, що всі релігієзнавчі концепції додержуються певного філософського принципу — матеріалістич-ного чи ідеалістичного. Справа в тім, що в сучасному суспільстві існує розмаїття релігієзнавчих концепцій, кожна з яких має право на самостійне існування, не-зважаючи на протилежність ідеологічних орієнтацій. Однак плюралістичність у поясненні релігії виходить з того, що релігія є важливим інститутом суспільства, сферою загальнолюдської культури, вплив якої на ви-рішення соціально-гуманітарних і моральних питань в даний час зростає. До найпоширеніших релі-гієзнавчих концепцій можна віднести матеріалістич-ну, об'єктивно- і суб'єктивно-ідеалістичні, а також натуралістичну і соціологічну.

Матеріалістична концепція релігії. Для того щоб зрозуміти внутрішню логіку матеріалістично-філософ-ських поглядів на природу релігії, необхідно розглянута принципові методологічні положення цієї концепції.

Філософія як продукт суспільної свідомості людс-тва формувалася поступово, в міру відокремлення людини первісно-родового устрою від природи і роду, усвідомлення людиною себе не тільки як біологічної, а й насамперед як соціальної істоти (соціалізованої особи). У сфері людського мислення поступово відбу-вався процес самоусвідомлення, самоаналізу, само-пізнання, самовдосконалення свого внутрішнього "я" — системи внутрішніх духовних цінностей. Про-цес самоусвідомлення себе як діючої істоти відобра-жав риси внутрішнього інтелектуального світу люди-ни, але він грунтувався на підкоренні людській волі сил природи, вивченні певного кола матеріальних явищ і предметів. На основі складних процесів само-пізнання і залучення сил природи до сфери людської діяльності історично, спочатку в межах міфологічної, а пізніше релігійної свідомості, виникає особливий тип мислення — рефлексія. Саме вона й становить тло філософствування. Рефлексія грунтується на са-мосвідомості, власне кажучи, виступає її найвищим інтелектуальним продуктом, реалізує в собі моменти абстрагування й