Суб'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Початок суб'єктивістської традиції у теології пов'язується з вченням Ф. Шлейєрмахера (1768—1834 рр.). Він не заперечував існування надприродного джерела релігії. Однак центр релігійної проблеми переніс у сферу окремого індивіда і передусім у галузь його почуттів. Шлейєрмахер започаткував вивчення релігії як інди-відуально-психологічного феномена, як певного стану людської свідомості та людських переживань. Най-більш послідовно ця суб'єктивістська й ірраціоналіс-тична лінія провадилася американським філософом-прагматистом У. Джемсом (1842—1910 рр.). Він дово-див, що релігія є істиною по відношенню до індивіда, оскільки вона є "корисною" для нього. Корисність релігії У. Джеме вбачав у тому, що вона нейтралізує психологічні конфлікти, перетворює негативні емоції у позитивні. На цій підставі релігійний досвід індиві-да ототожнювався з науковим досвідом. Кожний ін-дивід, виходячи з власних почуттів, вибирає той чи інший світогляд. Тому світогляд людини визначається його емоційним світом. Таким чином, Джеме дійшов висновку, що основою релігії є почуття, а релігію не-обхідно визначати як породження людської свідомос-ті, результат суб'єктивних переживань людини.

Сучасний американський психолог Г. Олпорт аб-солютизує суб'єктивні особливості релігійних пере-живань, притаманних окремій людині. Він твердить: "З самого початку і до кінця шлях релігійних по-шуків є ізольованим". Концепція Олпорта до-водить суб'єктивізм у розумінні релігії до крайності. Її сенс полягає в тому, що кожний віруючий має власну релігію. Отже, релігій стільки, скільки віру-ючих.

Така надто широка форма суб'єктивізму, з точки зору теології, має чимало істотних недоліків. По-перше, релігія розглядається як породження людської свідомості, а не як продукт Божого одкровення. По-надприродне джерело релігії або відсовується на зад-ній план і має риси "філософського", а не християн-ського Бога (Шлейєрмахер), або зовсім ігнорується. По-друге, абсолютизація ролі почуттів як основи ре-лігії веде до розгляду догматики як чогось вторинно-го. Таким чином, руйнується концепція "істинної" церкви, належність до неї віруючого перестає бути обов'язковою.

Дальший розвиток суб'єктивізму фактично при-зводить до руйнування релігійної ідеології. Тому су-часна західна філософія релігії прагне подолати край-нощі суб'єктивізму, а саме — прагне обгрунтувати єдність суб'єктивного ідеалізму з теологією. Суб'єк-тивно-ідеалістична концепція релігії розглядає люд-ську свідомість як особливу духовну сутність, що сама виробляє релігійні ідеї та уявлення, але не дає відпо-віді на головне питання: звідки виникає зміст індиві-дуальної свідомості.

Натуралістична концепція релігії. Згідно з цією концепцією, релігія породжується внутрішніми потре-бами людського організму, його фізіологічними про-цесами. У такій інтерпретації релігія стає атрибутом біологічної природи людини. Коротко розглянемо дві концепції.

1. Вчення 3. Фрейда (1856—1939 рр.). Фрейдизм створив один з варіантів натуралістичного пояснення релігії. 3. Фрейд у праці "Тотем і табу. Психологія первісної культури та релігії" намагався застосувати власний психологічний метод, щоб пояснити виник-нення тотемізму — найдавнішої форми релігії. Всі соціальні явища, культура розглядаються як система забобонів, за допомогою яких суспільство стримує ворожі йому сексуальні потяги людини ("лібідо"). За-

вдяки культурним нормам поведінки природжені Ін-стинкти і потяга людини або зміщуються у сферу без-свідомого, або "сублімізуються", тобто перетворюю-ться на форми соціальної творчості, до яких Фрейд відносив і релігію. Тайну виникнення тотемізму він вбачав у перенесенні первісною людиною свого дво-якого ставлення до батька, обумовленого так зва-ним едиповим комплексом, на "замісника" бать-ка — на тотем.

У праці "Майбутнє однієї ілюзц" Фрейд розши-рює свої погляди щодо релігії у сучасному суспільстві. Релігійні уявлення — це ілюзії, що випливають з ба-жань людини. Релігія визначається як загальнолюд-ський "нав'язливий невроз". Якщо першим "заміс-ником" батька був тотем, то у сучасному суспільстві таким "замісником" стає Бог. Таким чином, Фрейд прагне пояснити релігію на рівні окремої людини з її імпульсами і нахилами. Невроз як стан окремої лю-дини переноситься на все суспільство.

2. Вчення Е. Фромма. Е. Фромм (1900—1980 рр.) — представник сучасного неофрейдизму, в основу якого покладено синтез соціологічного підходу з психоана-літичним. У праці "Психоаналіз і релігія" Фромм по-яснює потребу людини у релігії "екзистенціальним" конфліктом між душею і тілом. Тіло є часткою при-роди, а розум підіймається над природою. Людина постійно прагне вирішити проблему розколу між ті-лом і душею, але ніколи не зможе її вирішити. На цьому грунті у людини виникає потреба у вірі та релігії. Фромм пропагує релігію без Бога, у центрі якої людина. З його точки зору, "немає жодної лю-дини, у якої не було б потреби у релігії", тобто, обґрунтовується існування релігії у будь-якому сус-пільстві.

Соціологічна концепція релігії. Засновником кон-цепції вважається М. Вебер (1864—1920рр.). Теоретич-ними передумовами вивчення релігії були його поло-ження про "Ідеальні типи соціальної дії". Вебер запе-речував об'єктивні чинники розвитку суспільства і відносно релігії стверджував, що вона має власні, релігійні джерела. А тому соціологія релігії повинна об-межуватися лише вивченням мотивації релігійних уявлень, котрі історично сприяли контролю над по-ведінкою та триманням індивідів у покорі. Згідно з цими положеннями, Вебер, на основі залучення знач-ного історичного матеріалу, вмотивовує думку про вирішальну роль протестантської етики у формуванні і розвитку капіталізму.

На думку іншого визначного прихильника цієї концепції— Е. Дюркгейма (1858—1917 рр.), розумін-ня людської природи принципово неможливе без вивчення суспільства, у якому діє людина. Інтегрую-чою основою суспільства він визначає суспільну сві-домість — загальні вірування, почуття, цінності, норми. За Дюркгеймом, послаблення згаданих віру-вань і почуттів призводить до послаблення соціальних зв'язків між людьми і у перспективі загрожує дезін-теграцією суспільства, його розпадом.

Релігія у Дюркгейма — це соціальне явище. Однак релігія ототожнюється з суспільною свідомістю взага-лі. Для Дюркгейма