Людське пізнання складається з суб'єктивної форми пізнання та його об'єктивного змісту. У галузі пі-знання світу виникає процес поширення як форм, так і змісту відображення об'єктивної реальності. Од-нак кожна нова форма пізнання є більш складним відображенням, яке все менш співпадає з безпосере-дньо існуючим у полі зору пізнаючого суб'єкта мате-ріальним об'єктом. Тобто з розвитком пізнавальних здібностей людини й освоєнням природного та соці-ального середовища, а також з проникненням у гли-бини пізнаваних явищ мислення набуває рис абстракт-ного характеру. На грунті абстрактного мислення виникають розбіжності між людською думкою і реальністю. З точки зору марксизму, цей момент роз-біжностей складає основу виникнення релігійних по-глядів як ілюзорного відображення дійсності. Понят-тя "Бог" і "Дух" є не що інше, як наслідок відриву загальних понять (абстракцій) від реальних предметів, які вони (поняття) позначають.

Релігія виникає на певному рівні емоційної струк-тури людської особистості. У зв'язку з цим марксист-ська концепція окреслює поняття "психологічні ко-рені релігії". До них необхідно зарахувати деякі нега-тивні емоційні почуття індивіда, такі як страх, відчай, горе, самітність. На ранніх етапах розвитку людського суспільства релігійні уявлення формуються у природ-них умовах і значною мірою під впливом прагнення людини зрозуміти навколишній світ, виходячи з уяв-лень про свою особисту природу. Тому первісна лю-дина, гадали марксисти, пояснює природу за аналогія-ми зі своїми практичними вчинками; неодушевлені об'єкти вона наділяє свідомістю, волею, приписуючи їм раціоналістичну сутність.

Отже, марксистська релігієзнавча концепція фік-сує соціальний, пізнавальний і психологічний аспекти розуміння релігії. Вона стверджує історичний харак-тер існування релігії, яка виникає в нерозвинутих умовах первісного суспільства і зникає з оволодінням людиною силами природи й подоланням антагоні-стичних (непримиренних) суперечностей у стосунках між людьми в соціально-економічній та політичних сферах суспільства.

У сучасній ідеалістичній філософії та релігієзнавстві виокремлюються три основні концепції, що поясню-ють сутність і природу релігії: а) об'єктивно-ідеаліс-тична; б) суб'єктивно-ідеалістична; в) натуралістична (біологізаторська).

Домінуючою є об'єктивно-ідеал істинна концеп-ція релігії. Вихідним її принципом при поясненні ре-лігії стало визнання наявності надістотного джерела: Бога, "абсолюта", "трансцендентного", "світового ду-ху". Цей постулат поєднує теологів усіх основних хри-стиянських конфесій: католицизму, протестантизму, православ'я і філософів-ідеалістів, які формально знаходяться поза конфесійними межами. Якщо хрис-тиянські теологи надістотним джерелом релігійної ві-ри вважають християнського Бога, сутність якого ви-знається у відповідності з "символом віри", то філо-софи-ідеаліети під таким джерелом розуміють якийсь об'єктивний духовний початок, що у кожній об'єк-тивно-ід балістичній істерико- філософській системі має власну назву. Таким чином, сутність релігії виво-диться з поняття (ідеї) Бога. Людина — це "творіння Боже", яке прагне до злиття з "абсолютом" (Богом). Отже, на грунті визнання надістотного і надприрод-ного джерела теологи й ідеалісти зводять питання про існування і сутність релігії до питання про існування і сутність Бога. Обгрунтування релігії з цих позицій переходить в обгрунтування буття Бога.

У християнській теології й ідеалістичній філософії в обгрунтуванні буття Бога існують дві тенденції — раціоналістична й ірраціоналістична.

До першої належить неотомізм. Це найбільш впливовий напрям сучасної релігійної філософії. Наз-ва походить від імені середньовічного богослова Фо-ми (Тотаз) Аквінського (1225—1274 рр.) і набула по-ширення у країнах католицького віросповідання. Вчення Ф. Аквінського акцентує увагу на наявності у християнському одкровенні двох істин, якими мо-жна оволодіти за допомогою людського розуму і які за своєю природою є "надрозумними", тобто вихо-дять за межі пізнавальних можливостей людини. Відносно останніх фундатор томізму додавав, що вони "надрозумні", але не "протирозумні". Перші істини досліджуються за допомогою пізнання реаль-них речей І явищ, що оточують людину. Другі пізна-ються лише через одкровення Бога за допомогою Церкви.

Ф. Аквінський, використовуючи вчення Аристо-теля (384—322 рр. до н, е.), розробив систему п'яти доказів буття Бога засобами людського розуму на ос-нові вивчення природних явищ.

1. У світі все рухається, тому повинен існувати "першодвигун", яким і є Бог.

2. Одна природна річ обумовлює іншу; у світі іс-нує загальна причинна обумовленість. Такою "пер-шопричиною" є Бог.

3. Світ також складається з випадкових явищ. Ці явища не можуть існувати самі по собі, вони по-винні породжуватися необхідною причиною, тобто Богом.

4. Різні речі містять у собі й різні "ступені вдос-коналеності". Про них можна говорити лише у по-рівнянні з чимсь більш досконалим. Такою абсолют-ною досконалістю є Бог.

5. Розвиток світу підпорядкований якійсь певній меті. Отже, повинен існувати початок, що визначає напрям розвитку світу до означеної мети. Таким по-чатком є Бог.

Перелічені "докази" грунтуються на обмеженій метафізичній інтерпретації загальнофілософських проб-лем, що є характерним для епохи середньовіччя.

Сучасний неотомізм на об'єктивно-ідеалістич-ному філософсько-доктринальному рівні прагне син-тезувати у цілісну гармонійну систему такі принци-пи — віру і розум, релігію і науку. Неотомізм трактує світ як "реальне створіння Бога", який необхідно прийняти відповідно до його внутрішніх законів. Нау-ка—це нижчий вид знання, релігія — вищий. Наука, філософія та релігія вивчають одну й ту саму пробле-му, тільки на різних рівнях: розум, наука охоплюють лише сферу зовнішнього досвіду, а релігія володіє аб-солютною істиною.

Ірраціоналістичне "обгрунтування" віри у Бога є важливою тенденцією у сучасній теології і релігійній філософії, її представлено протестантською "неоор-тодоксальною" школою, що нерідко називають "діа-лектичною теологією" і "теологією кризи". Значним представником цієї школи був К. Барт (1886— 1968 рр.).

Протиставивши своє вчення томізму, К. Барт до-водив, що існування Бога не можна виявити за допо-могою розуму. Барт також заперечував можливість "природного одкровення", тобто "одкровення" Бога у природі та суспільстві. Відповідно заперечувалась і можливість "природної теології", "християнської