Е. Фромм (1900—1980 рр.) — представник сучасного неофрейдизму, в основу якого покладено синтез соціологічного підходу з психоана-літичним. У праці "Психоаналіз і релігія" Фромм по-яснює потребу людини у релігії "екзистенціальним" конфліктом між душею і тілом. Тіло є часткою при-роди, а розум підіймається над природою. Людина постійно прагне вирішити проблему розколу між ті-лом і душею, але ніколи не зможе її вирішити. На цьому грунті у людини виникає потреба у вірі та релігії. Фромм пропагує релігію без Бога, у центрі якої людина. З його точки зору, "немає жодної лю-дини, у якої не було б потреби у релігії", тобто, обґрунтовується існування релігії у будь-якому сус-пільстві.
Соціологічна концепція релігії. Засновником кон-цепції вважається М. Вебер (1864—1920рр.). Теоретич-ними передумовами вивчення релігії були його поло-ження про "Ідеальні типи соціальної дії". Вебер запе-речував об'єктивні чинники розвитку суспільства і відносно релігії стверджував, що вона має власні, релігійні джерела. А тому соціологія релігії повинна об-межуватися лише вивченням мотивації релігійних уявлень, котрі історично сприяли контролю над по-ведінкою та триманням індивідів у покорі. Згідно з цими положеннями, Вебер, на основі залучення знач-ного історичного матеріалу, вмотивовує думку про вирішальну роль протестантської етики у формуванні і розвитку капіталізму.
На думку іншого визначного прихильника цієї концепції— Е. Дюркгейма (1858—1917 рр.), розумін-ня людської природи принципово неможливе без вивчення суспільства, у якому діє людина. Інтегрую-чою основою суспільства він визначає суспільну сві-домість — загальні вірування, почуття, цінності, норми. За Дюркгеймом, послаблення згаданих віру-вань і почуттів призводить до послаблення соціальних зв'язків між людьми і у перспективі загрожує дезін-теграцією суспільства, його розпадом.
Релігія у Дюркгейма — це соціальне явище. Однак релігія ототожнюється з суспільною свідомістю взага-лі. Для Дюркгейма релігійними є всі колективні, су-спільні уявлення і вірування, якщо вони мають обо-в'язковий для всіх членів суспільства характер і під-коряють собі діяльність індивіда.
У даній концепції в релігійних уявленнях та риту-алах персоніфікуються і символізуються всі соціальні явища. Для Дюркгейма релігійної віри, як головної ознаки релігії, не існує. Він фактично ототожнює форми релігійної і нерелігійної свідомості, а з іншого боку, релігійна свідомість ототожнюється з су-спільною свідомістю взагалі. Дюркгейм доходить ви-сновку, що існування релігії має вічний статус, вона є необхідним елементом в кожному суспільстві.
Таким чином, розглянувши обидва питання теми, можна пересвідчитися у важливості релігієзнавчої проблематики і констатувати той факт, що в умовах Демократизації суспільного життя значно зростає ін-терес до релігії та її культури, знімаються ті штучні перепони, що відокремлювали віруючу особу від ре-лігійних цінностей, а також протиставляли релігійні верстви населення атеїстичне мислячим громадянам. Це викликає гуманістичну переорієнтацію суспільної свідомості, вносить нові акценти в правову політику держави. Українська незалежна держава може стати дійсно правовою лише тоді, коли її практична ді-яльність буде забезпечувати права людини, в т.ч. у галузі свободи совісті. Однак для того щоб даний процес відбувся, необхідно деідеологізувати ті соці-альні науки, які нещодавно теоретично обґрунтовува-ли "необхідність" і "доцільність" ліквідації такого су-спільного інституту, як релігія з її церковними ін-ституціями. Йдеться не про викриття окремих хиб-них, помилкових поглядів деяких науковців. Проблема ставиться значно ширше. Якщо за часів тоталітарного режиму релігієзнавча наука не мала ніякої само-стійності і фактично виконувала соціальне замовлен-ня, то на даному етапі демократичних перетворень наука, що займається релігійною проблематикою, має поступово відходити від ідеологізованих шаблонів не-діалектичного мислення і подати релігійний феномен у науковому світлі. Така наука повинна слугувати громадянському суспільству як надійний та ефектив-ний інструмент глибокого вивчення усіх тих процесів, що відбуваються в релігійно-світоглядній сфері й без-посередньо в релігійно-побутовому середовищі, ана-лізувати найважливіші сучасні тенденції в розвитку релігійної сфери для коригування практичної політи-ки держави та її органів щодо релігії і церкви.
Тому значну актуальність набувають положення релігієзнавства — системи наукових знань (філософ-ських, соціологічних, психологічних, історичних) про релігію, її походження, будову і функції. Деідеологі-зоване релігієзнавство приділяє значну увагу вивчен-ню соціальної природи релігії, її місця в суспільстві. В такий спосіб воно виступає як раціоналістичний науковий тип знання про релігію, позбавлений рис як ідеологізованих, так і містифікованих теорій.
У навчальних закладах України курс релігієзнав-ства ще тільки опановується, але ті знання, які по-винні здобути студенти, курсанти, учні в процесі оволодіння даною дисципліною, відіграють певну роль у становленні їхньої світоглядної та правової культури, формуванні професійних рис фахівців.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Вебер М. Избраннме произведения. — М., 1990. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — Львів, 1925.
Злиаде Мирча. Очерки сравнительного религиеведения. — М., 1999.
Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.
Ерьииев А. А. Религиеведение. — К., 1999.
Історія релігії в Україні: Навчальний посібник/ За ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцького. — К., 1999.
Лубський В. І. Релігієзнавство. — К., 1997.
Основи религиеведения: Учебник / Под ред. Й. Н. Яблоко-ва. - М., 1994.
Попова М. А. Фрейдизм й религия. — М., 1985.
Релігієзнавство: Навчальний посібник / За ред. С. А. Бубли-ка. - К., 1998.
Релігієзнавство: Навчальний посібник/ За ред. М. Ф. Ри-бачука. — К., 1997.
Релігієзнавство: Підручник / За ред. В. І. Лубського, В. І. Тере-мка. — К., 2000.
Релігієзнавчий словник. — К., 1996.
Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М., 1986.
Угринович Д. М. Введение в религиеведение. — М., 1985.
Українське релігієзнавство. — 1996—1999. — № 1—10.
Фрейд 3. Тотем й табу. — М., 1923.