вітчизняній релігійно-філософській і богословській думці насамперед асоціювалася з біблійною "Премудрістю Бо-жою" (Іларіон, Л. Жидята, К. Смолятич, І Вишенський, Г. Сковорода, П. Юркевич, о. С. Булгаков). С. знайшла відображення у богослужінні, храмовій архітектурі, іко-нопису. Й іпостасна природа зумовила розуміння С. як бо-гині. Вона являє собою ідею вічної жіночості, яку греки пошановували в образах Афродіти, Деметри, а східні релігії обожнювали як Ісиду, Кібелу, Іштар. У слов'янській міфології вона відобразилася в культах Лади і Мокоші. Саме ця богиня давала назву першим християнським храмам в Русі-Україні. Оранта Софійського собору являє собою, за слова-ми П. Флоренського, "нематеріальну сутність дому Софії Премудрості Божої", а не Богоматір, як вважають деякі дослідники, не помічаючи відсутність Немовляти, підняті руки, специфічну поставу тіла. С. також дуже часто зобра-жували на іконах св. Софії як жіноче божество з піднятими крилами за спиною, що символізувало її єдність з божест-венним світом.
СОФІОЛОПЯ — релігійно-філософська течія, в основу якої покладено проблематику, пов'язану з поняттям-міфологемою "Софія" (див. Софія). Як всякий символ, вона припускає плюралістичний характер своїх можливостей. В київському християнстві (Іларіон, Кпим Смолятич) насам-перед вона асоціюється з "Премудрістю Божою". Відпо-відно до неї світ є не тільки творінням Бога, у його основі лежить особливе божественне начало — "душа світу", Софія — інстанція, що знаходиться між творцем і творінням, є джерелом божественної енергії, забезпечує рух нагору ("сходження від нас") і рух донизу ("сходження до нас"). Звідси походить іпостасна природа С., але вона не ототожнюється ні з однією з трьох божественних іпостасей, а виступає як четверта. Через неї світ, природа, людина ніби допускаються в середину Божества, Трійці, які, прий-маючи світ в себе, одночасно проявляють себе в ньому. Звідси долається той розрив між "творінням", що вважало-ся ділом Божим, і "спасінням", яке було проблемою людст-ва. Цей підхід був притаманний візантійському і римському варіантам християнства. Київське християнство через софіологічну інтерпретацію намагається зняти цей розрив, вважаючи, що віра і спасіння грунтуються не на аскетично-чернечому спогляданні або логічно-розсудкових конст-рукціях, а на активному релігійному житті як продовженні творіння.
СПОКУТА (спокутування) — один з основних догматів християнства. Суть його полягає в тому, що Бог-отець приніс у жертву свого сина для С. гріхів людей, які тягарем лежали на них з часу міфічного гріхопадіння Адама і Єви. Легенда про С. використовується служителями культу для навіювання віруючим ідеї покори й терпіння в ім'я блажен-ства у потойбічному світі.
СПОВІДЬ (каяття) — таїнство в православ'ї та католи-цизмі, під час якого віруючий розповідає священику про скоєні ним гріхи, а священик ВУЇ імені Бога дарує йому відпущення їх з напученням або із застосуванням покаран-ня — піст, молитва з поклонами і т. п. С. в руках духовен-ства завжди була сильним засобом зміцнення влади над віруючими.
СТИХАР — довгий одяг з широкими рукавами, який одя-гається православним духовенством під час богослужіння.
СТРАЖДАННЯ — почуття, пов'язане з перенесенням болю, нестатків, гніту. Згідно з релігійними уявленнями, С. — звичайний стан людини у земному світі. За індуїзмом та буддизмом, страждання взагалі є основною рисою буття. Згідно з іудейським, християнським та мусульманським віровченням, С. було дане Богом як кара людству за гріхопадіння. Водночас релігійні ідеологи видають С. за "випробування" Богом людей на вірність релігії, з допомо-гою якої купується блаженство у потойбічному світі. При-ховуючи за подібною містикою реальні причини С. у суспільстві, релігія схиляє людей до покірного перенесення усіх соціальних несправедливостей.
СТУПА (пагода) — вид буддійських пам'ятних споруд, які призначалися для збереження реліквій або позначення "священих місць". Має вигляд пагорбоподібного могиль-ного насипу. Уже в стародавні часи будувалися з каменю, на фундаменті, з верхівками у вигляді парасольок в кілька ярусів і прикрашалися статуями Будди. С. перетворені на об'єкти поклоніння і паломництва.
СХИЗМА — вид церковного розколу, відокремлення від раніше єдиної церкви якої-небудь частини, що водночас зберігає вірність церковній догматиці.
СХИМА — вищий чернечий ступінь, який вимагає від посвячуваного в нього виконання особливо суворих аске-тичних правил.
ТАБУ — релігійна заборона у первісних народів на речі або дії, вимовляння певних слів, на їжу, відвідування пев-них місць у храмі, святилищі і т. п., за порушення якої за-грожує "надприродна" кара, хвороба або смерть. Система Т. була особливо розвинена у Полінезії, де вона частково замінювала державні закони. В релігіях, що виникають пізніше, поняттю Т. приблизно відповідає ідея гріха.
ТАЇНСТВА — у християнстві магічні культові обряди, здійснення яких, згідно з церковним віровченням, дає віру-ючим надприродну силу — "Божу благодать", як необхідну умову для спасіння "гріховної душі" людини, сприяє лікуванню хворих, зміцненню шлюбу тощо. Католики та православні визнають сім Т.: причастя, хрещення, миропо-мазання, священство, сповідь, єлеосвячення і шлюб. Про-тестанти дали Т. раціоналістичне тлумачення, яке фактично веде до їх заперечення.
ТІАРА ПАПСЬКА — потрійна корона папи римського, з хрестом угорі, прикрашена коштовними каміннями. Сим-вол його потрійної влади — "намісника Христа на Землі", католицького первосвященика і монарха папської держави (нині — Ватикану).
ТОНЗУРА — голене місце на маківці, знак належності до духовенства у католицизмі.
ТРЕБА — молитва і служба, що здійснюються свяще-ником на прохання одного або кількох віруючих. Т. викла-дені в спеціальній богослужбовій книзі — Требнику.
ТРОПАР — молитовний урочистий спів на честь якого-небудь свята чи святого.
УЛЕМИ — мусульманські законознавці та богослови. УПИР (вампір) — фантастичний персонаж в релігійних повір'ях: мертвець, який нібито встає вночі з могили і смокче кров у сплячих людей. Уявлення про