яких за період першого більшовицького панування зменшилась на 90. Незначна частина менш національно свідомої ієрархії з колишньої Автокефальної Православної Церкви в Польщі перейшла на службу до Московської Патріархії в особі правлячого архієпископа Миколи (Ярушевича), екзарха західної України і Білорусі. Серед них був і архієпископ Олексій (Громадський), пізніше глава так званої Автономної Церкви в роки німецької окупації.
Прихід німців, зважаючи на початковий лібералізм вищих чинів Вермахту, давав надії, що страшний сон більшовицької окупації не повториться. Друге відродження Української церкви розпочав єпископ Полікарп (Сікорський), який разом з владикою Олександром (Іноземцевим) єдині відмовилися підкоритися Московській Патріархії, зі створення власного канонічного єпископату. Перші кроки для цього були зроблені у Пінську 8-10 лютого 1942 року під час хіротонії двох волинських священиків - владики Никанора на вікарного єпископа Київського і Переяславського та владики Ігора на правлячого єпископа Уманського.
Щоб заповнити брак священичих кадрів у Східній Україні, при Луцькому кафедральному соборі владика Полікарп планував заснувати Волинську духовну семінарію, але окупаційна німецька влада перешкодила здійсненню мрій Митрополита, і замість семінарії було відкрито короткочасні пастирські курси.
Перед другим приходом більшовиків на Волинь, маючи сумний досвід першої більшовицької окупації та їх ставлення до нашого православ'я, український єпископат з частиною духовенства залишили рідну землю.
Хоч радянська влада по відношенню до Московської Церкви, яка була вірною прислужницею кремлівських володарів, стала більш толерантною, проте її політика нищення національних Церков залишалася без змін. Щоб вправно керувати єпископатом РПЦ, у вересні-жовтні 1943 року створено Раду в справах Російської Православної Церкви при РНК СРСР, яка разом з НКВС своїми щупальцями обійняла всі парафії. Очолив цю сумнозвісну Раду полковник НКДБ Г.Карпов. Саме ці структури зайнялися ліквідацією УАПЦ в Україні, в тому числі й на Волині.
До Луцька першим Уповноваженим Ради призначено Михайла Діденка, а до його появи тут збором інформації про кількість діючих храмів, духовенство та їх юрисдикцію займався Волинський облвиконком. Саме він прийняв донос локачинського благочинного, запеклого москвофіла протоієрея Павла Борисевича, в якому зазначалося, що з 19 парафій його благочиння лише 3 не знаходилися в юрисдикції владики Полікарпа, а після визволення “...майже всі визнають патріаршу юрисдикцію” - (мається на увазі Московський Патріархат) –(Державний архів Волинської області Ф.Р-393, оп.З, спр. 1, арк.25).
Алфавітна книга реєстрації священнослужителів Волинсько-Рівненської єпархії того часу зберігає такі дані про злочини комуністичного режиму над духовенством УАПЦ, що залишилися на рідних землях: протягом 1944-1950 років було заарештовано, засуджено та вивезено на північ 42 священики і диякони, серед них відомі душпастирі-отці Всеволод Зелинський, Лев Ліхтанський, Василь Мисечко, Іван Абрамович, Володимир Кульчинський та інші. Від куль окупанта гине о. Павло Абрамович на Ковельщині.
Церква має багато трагічних сторінок, на які занесено страдників і мучеників за віру предків, серед них і світлі імена священиків УАПЦ другого відродження.
Література
Архипастырские послания и наставления Высокопреосвещеннейшего Антония, архиепископа Волынского и Житомирского. – Почаев, 1913.
Антонович П.И. Монография по истории западной и юго–западной России. – К., 1885. – Т. 1. 268-339 с
Антонович П.И. Из недавнего прошлого Волыни.// Волын. епарх. ведомости.–1909.– №7.
4. Борщевич В. Доля священиків УАПЦ Волині у 1944–1950 рр. Луцьк.–1997.52 с.
5.Девятисотлетие православия на Волыни. – Житомир, 1892. – 632 с.
6. ДАВО. Ф. Р–393, оп.З., спр. 7, 133.
7. Карашевич Платон. Очерк истории Православной церкви на Волыни. – СП б., 1855.– 157с.
8.Коялович М.Й. История воссоединения западнорусских униатов старых времен. – СПб., 1873. – XII, 400 с.
9.Костомаров Н.И. Последние годы Речи Посполитой: Историческая монография. – СП б., 1870.– 870 с.
10.Киприанович Г.Я. Жизнь Иосифа Семашки: митрополита Литовского й Виленского и воссоединение западно русских униатов с православной церковью в 1839 г. Вильно, 1893.– 448 с.
11.Левитский К. Высокопреосвещеннейший Модест, архиепископ Житомирский и Волынский. – Почаев, 1902. – 661 с.
12.Моліс М. Тисячоліття Православія на Волині.- Дубно, 1992.- 72 с.
13.Пятидесятилетие (1839–1889 г.г.) воссоединения с православной церковью западно русских униатов. СПб.,1889.-Ч.1-2.
14.Пероговский В. Отрывок из истории присоединения на Волыни униатов к православию в царствование Екатерины II и Павла І.// Волын. епарх. ведомости.–1880.–№2.
15.Толстой Д. А. Римский католицизм в России: В 2т.– СП б.,1876.– т1–2.
16.Теодорович Н. Волынская духовная семинария. – Почаев, 1901. – 123 с.
17.Теодорович Н. Историко–статистическое описание церквей й приходов Волынской епархии. Почаев, 1888–1903.–т. 1–5.
18. Фотинський О.Опис пам’яток старовини Волинської губернії. // Киевская старина.- 1900.-№ 71-198 с.
19.Хойнацкий А. Почаевская Успенская Лавра : Историческое описание. –Почаев, 1897. –524с.
АНОТАЦІЯ
В статті автор аналізує фундаментальні релігієзнавчі дослідження історії Православ’я в Україні і на Волині ХІХ–ХХ ст. Автор акцентує увагу на тому, що систематичне вивчення проблем, які склалися в Православній церкві, допоможе виробити нові ідеї і підходи, придатні для формування в суспільстві атмосфери терпимості і взаєморозуміння, яке приведе до об’єднання Української Православної церкви.
Ключові слова: патріархат, Православна церква, духовенство, історіографія, парафія, архієпископ.