цим, така щира довіра, беззастережний потяг до Москви в часи підписання Переяславської угоди. Якщо спробувати висловитися образно, то можна сказати, що в українському народі сформувалися самопочуття, самосвідомість знедоленої вдовиці, що чекає на сватання порядного ґазди, який, нарешті, захистить, нагодує й зігріє. Символ України червона калина прекрасна, але безталанна жінка...
Об’єктивним свідченням про глибину й силу емоційності як риси української національної психіки є наші пісні, що викликають зачарований подив у естетично чутливих людей всього світу. На сьогодні відомо близько двадцяти тисяч українських пісень з мелодіями. А текстів сотні тисяч. У піснях наш народ вилив тугу за волею, за правдою, свій порив до справедливості, добра, любові, показав свою життєрадісну, веселу, доброзичливу вдачу.
Висока емоційність, поєднана з очікуванням “правди” в стані власної безпорадності, неспроможності активно діяти, виборюючи її, стимулює фантазію, посилену діяльність уяви. Згідно з відомою психологічною закономірністю, емоційна енергія загальмованих зовнішніх дій мусить розрядитися у внутрішніх афектах фантазії. Це зумовило становлення такої риси української національної психології, як інтровертизм. Інтровертивними називають народи, схильні до поглиблених духовно-моральних, екзистенціальних пошуків, екстравертивними творців, зосереджених переважно на вдосконаленні матеріально-технічного виробництва, установ. Наприклад типовим інтровертивним народом є індуси, екстравертивним американці.
У свою чергу, інтровертизм органічно пов’язується з індивідуалізмом. Екстравертизм як національна експансія неможливий без “колективізму”, себто підпорядкуванні одиниці загалу, беззастережного послуху, відданості колективній думці тощо. В. Янів пише: “Цілком зрозуміло, що спрямування уваги на власну особу з рівнозначним сильним чуттєвим забарвленням мусить вести до індивідуалізму, отже до риси світогляду, яка поруч із українською емоційністю викликає найменше сумнівів та знайшла найвиразніше висвітлення в українській науці і публіцистиці. Це й є, між іншим, фактор, що нас найбільше пов’язує з Європою і віддаляє від сходу, в тому числі і від Росії” Янів В. Релігійність українця з етнопсихологічного погляду // Релігія в житті українського народу. Мюнхен; Рим; Париж, 1966. с. 193.
Очевидно, що всі три риси української ментальності емоційність, інтровертизм та індивідуалізм в їх взаємопоєднанні й поєднанні з національною ідеєю, стрижень якої становить очікування “правди”, та з об’єктивними чинниками, які інтенсивно стимулюють релігійну віру, є вельми сприятливими саме для духовної релігійності.
використана література:
Москалець Віктор, Народ і Нація, “Релігійність як риса українського національного характеру” / Філософська і соціологічна думка, 1993, №1.