і 26 серпня.
Схожа доля і в українського міста Белза Галицько-Волинського князівства. Образ Матері Божої вражає глибоким смутком і навіть трагізмом, яким пройняте обличчя Марії, котра заздалегідь знала про очікувані муки її Божественного сина. Такі ікони називали по-латині “Матер Долороза”, тобто “Скорботна Мати”.
У глибоку давнину ікона була подарована у Візантії Київській Русі і зберігалася в княжій церкві міста Белза в Галичині. Під час монголо-татарської навали 1382 року її забрано до Польського королівства і поміщено в католицькому монастирі апостола Павла на Ясиній Горі в місті Ченстохова. Католики, які самі не малювали ікон за православним каноном, підняли культ давньої Візантійсько-української ікони до рівня королеви Польщі, національної духовної святині.
1430 року на обитель напали повстанці гусити, які пограбували її, хотіли викрасти і чудотворну ікону. Її вже винесли з церкви і поставили на візок, але невидима сила утримувала коней так, що вони не могли рушитися з місця. Це страшно розлютило гуситів і один схопив ікону і кинув на землю, а інший вдарив мечем по ній і з ран потекла кров. І той же час першого розірвало на частини, а у другого відсохла рука, деякі загинули від раптової смерті, а інші осліпли.
Кожний християнин нерозривно пов’язаний з Богоматір’ю. Він звіряється їй у всіх таємницях свого серця. Задля неї він воює і змагається у своєму житті, щоби переможцем явитися перед її Сином. Її образ носить як найбільшу святиню у своїй душі. Їй віддаємо в опіку наш український народ і уповаємо на її поміч, на заступництво перед її Сином.
Тішмося і радіймо, що маємо таку величну, таку славетну, прекрасну і добру Матір. Сповнений цією щасливою радістю, молімося до неї зранку і ввечері, у хвилини щастя і горя:
“Пресвятая Богородице, Спаси нас!”