у створенні кокосових горіхів і собак. Мауи вступає в постійні конфлікти і змагання з богами, прямуючи відняти в них частина їхніх сил і привілеїв на користь людей, а також показати власну перевагу над ними. Подібно богам, Мауи наділений особою силою (мала). Він. гине при спробі знищити богиню смерті і тим самим даровать людям безсмертя. У Центральної Полінезії є жрецька версія об Мауи як шляхетному напівбогу; чинному разом із богами.
СЕКУЛЯРНІ НАВЧАННЯ РЕЛІГІЙНОГО ХАРАКТЕРУ
Сама постановка питання про секулярні навчання релігійного характеру проблематична. Проте, можна довести, що вмикання даної групи навчань у дійсний посібник має і практичні, і теоретичні підстави.
Секулярні навчання релігійного характеру - це цілісні навчання про зміст людського життя, що об'єктивно претендують на те ж місце в житті людей, яке властивий власне релігійним навчанням. Об'єктивність зазначеної претензії складається в тому, що секулярні віроучення, що називають граничні основи світобудови і кінцеві життєві цілі людини, спроможні повноцінно виконувати всі ті ж функції, які виконують релігії. Дана претензія виявлялася і суб'єктивно: багато секулярних віросповідань прямо ринулися набути форми традиційних релігій. Так, послідовники соціалістичного навчання Сен-Симона створили общину "релігії сен-симонизма" на підставі принципів, аналогічних принципам організації християнської церкви; фундатор позитивізму Опост Конт проголосив "релігію людства", що, по його задумі, повинна була замінити всі традиційні релігії. Конт ввійшов у листування з єзуїтами, у якій доказував їм переваги нової релігії перед християнством, і мав намір возвестити своє віроучення з амвона собору Парижской богоматери. На початку 20 в. у Росії прихильники богобудівництва вважали, що соціалізм повинний стати релігією, що спроможна замінити християнство для величезних мас населення. Слід зазначити, що в багатьох випадках самі сміливі . претензії секулярних навчань здійснювалися і їм удавалося зайняти місце релігій у суспільної і державної. життя (так трапилося, наприклад, із комунізмом у Росії).
Таким чином, значення секулярних віроучень достатньо велико, проте тщетно було б шукати описи, наприклад, "релігії людства" або "релігії сенсимонизма" у посібниках, присвячених аналізу релігійного життя народів світу. Необхідність надолуження цієї прогалини є практичною підставою нагадування секулярних віроучень у дійсному посібнику.
На теоретичному рівні дана проблема була поставлена західними теологами і религиоведами, що побачили в деяких секулярних віросповіданнях (особливо в комунізмі) т.зв. "ерзац релігії". Проте такий підхід припускає відношення до секулярних навчань як до чого новоспеченому, характерному тільки для сучасності; секулярні навчання розглядаються при цьому як якийсь сурогатна відповідь на кризу традиційних релігій. Тим часом, секулярні віроучення можна вважати, принаймні, не менше древніми, чим будь-яка традиційна релігія.
Якщо більшість власне релігійних навчань, що санкціонують існування світових цивілізацій, сформувалися, в основному, у культурному середовищі Сходу, те майже всі аналогічні секулярні навчання вперше» з'явилися на світло саме на самому що ні на є Заході - у Західної Європі. Проте по широті поширення секулярні віроучення випередили навіть християнство. Відповідно до конфессиональной статистика. майже два мільярди жителів землі не сповідають ніякої релігії або вважають себе атеїстами - це більше будь-якої релігійної общини. Х1Х-ХХ вік часто називають веком секуляризації. У цей період уперше з'являються відкриті і масові секуляристские прямування, що не тільки успішно конкурують із традиційними релігіями, але і створюють цілі цивілізації на власній основі -індивідуалістичну - і гедоністичну на Заході і комуністичну на Сході. Наприкінці XX сторіччя спостерігається их некоторое відступ; пов'язане насамперед із новою хвилею окультизму.
Головна відмінність секулярних навчань про сенс життя від власне релігійних складається в тому, що зв'язок між людським зусиллям і його результатом інтепретується тут не як автоматичная (як у язичестві) і не як жива (як у теїзмі), але як випадкова. У секулярно що пояснюється світі, де панують сила, цілком байдужні до характеру людського життя, правильні, зусилля можуть не призвести до бажаного результату, а неправильні, навпроти, увінчатися успіхом. Тому людина, якщо він ринеться до чийого, не повинний заслуговувати це, а повинний просто спробувати взяти його. Природно, що при таких спробах людина керується переважно конкретними обставинами і бажанням обійтися найменшими зусиллями, тому секулярні навчання, як правило, не ведуть до формування достатньо стабільних моральних систем, що робить їхніх прихильників менше спроможними до тривалої згуртованості, а виходить, історично більш слабкими, чим язичники і теїсти. У зв'язку з цим, відкрите й організоване сповідання секулярних навчань характерно лише для деяких, частіше найбільше благополучних, епох розвитку цивілізації.
АГНОСТИЦИЗМ
Агностицизм - навчання, сполучене з радикальним сумнівом у спроможності людини істинно пізнавати світ. Для позначення цієї позиції британський натураліст Т. Гексли в 1869 р. увів термін "агностицизм". Корені такої позиції ідуть у глиб сторіч. Агностицизм можна вважати вираженням початкової дезорієнтації людини у світі, тобто в абстрактному середовищі, що вбирає в себе всі можливі локальні середовища обитания, якої могло б задовольнятися чисто тваринне існування. Навколишньої людини світ так великий і різноманітний, його межі так далекі від людини, що людського життя цілком недостатньо для розуміння його основ або пануючих у ньому сил. За словами Протагора з Абдери (ок. 480 - 410 р. до н.е.): "ПРО богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх немає, ніяк вони виглядають, тому що багато перешкод знанню: і неявленность (предмета), і стислість людського життя" (фрагмент У 4 із твору ' богах').
