КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Релігієзнавство”

на тему:

Свобода совісті

Будучи формою суспільної свідомості, релігія тіс-но пов'язана з правом. Цей зв'язок існує як на рівні релігійних і правових нормативних систем, так і на рівні формування загальнодержавної волі та її закріп-лення в системі законодавства, що регулює діяльність церкви (релігійних організацій) в суспільстві. Така тема є предметом не тільки релігієзнавчого, а й юри-дичного аналізу. Вона набуває подальшої актуалізації за умов демократизації суспільно-політичного про-цесу в Україні, пов'язана з практичними питаннями установлення міжрелігійної злагоди, толерантних вза-ємин між сакральними і секулярними видами духов-ної культури, паритетності між релігійними і віль-нодумними ідеями. Тому пропонуються до розгляду такі питання:

1. Поняття свободи совісті як конституційно-пра-вової категорії.

2. Особливості українського закону про свободу совісті та релігійні організації.

Поняття свободи совісті як конституційно-правової категорії. В сучасному суспільствознавстві, релігієзнавчій і юридичній літературі досить актуаль-ною є проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичний аспекти. Зміст категорії "свобода со-вісті" — це право громадян сповідати будь-яку ре-лігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися гуманістичного світогляду. Свобода совісті є одним із конкретних проявів свободи людини в суспільстві. Вона виступає важли-вим світоглядним, етичним і правовим принципом. У цьому значенні свобода совісті е однією з загально-людських соціальних і духовних цінностей. За висло-вом Є. Трубецького (1863—1920 рр.), вона "є най-більш цінною з усіх свобод".

Її ядром слід вважати совість. Совість — це вираз моральної самосвідомості особи, її моральна само-оцінка. За цими критеріями совість характеризується й інтелектуальними та емоційно-психологічними мо-ментами. Індивідуалізований характер совісті полягає в тому, що вона охоплює індивідуалізовані, суб'єк-тизовані, включені до мотиваційної і емоційно-во- льової структури особи вимоги щодо її поведінки з боку суспільства, класу, певної соціальної спільноти.

Совість виховується і формується суспільством передусім через вплив безпосереднього соціального середовища, в якому знаходиться індивід. Чинники соціуму формують людину як моральну істоту. Отже, відбувається первинна соціалізація особи, тобто лю-дина сприймає й засвоює соціальні норми, правила поведінки, необхідну інформацію для реалізації усіх життєвих потреб.

Разом з тим кожна людина, що володіє ознаками право- і дієздатності, є суб'єктом права, своїми діями може набувати статус фізичної чи юридичної особи. Тому індивід завжди перебуває в певних пра-вовідносинах з іншими членами суспільства (фізичними й юридичними особами). Між державою і гро-мадянином створюються змістовні відносини, юри-дичною стороною яких є правові відносини між ними. У демократичному суспільстві держава є офіційним представником інтересів громадянського суспільства, охороняє і забезпечує права громадян. Це її прямий І конституційний обов'язок. Держава через механізм примусового впливу, систему правовиховної роботи, організаційні заходи надає особі певного правового статусу, тобто виражає у законах те соціальне стано-вище, яке займає особа в громадянському суспільстві й державі, закріплює сукупність правових засобів, що забезпечують громадянам реалізацію їхніх прав і сво-бод.

Основний зміст правового статусу особи — це її права та правові гарантії, її обов'язки й відпові-дальність за їх виконання. Тому свобода совісті як соціальна цінність доповнюється її юридичною ха-рактеристикою. Свободу совісті необхідно розгля-дати і як правове явище, в контексті всіх інших прав і свобод, що входять до правового статусу особи.

Звідси випливає визначення свободи совісті у ширшому змісті — свобода переконань, тобто право людини обирати, відстоювати власні переконання і здійснювати їх. Однак за певних історичних часів принцип свободи совісті мав різні форми виразу.

У первісному суспільстві фактично вже існувала свобода совісті, оскільки суспільство без класів і дер-жави регламентувало ставлення членів громади до первісної релігії лише моральними нормами, що доб-ровільно визнавалися усіма членами. В рабовласниць-кому суспільстві, особливо при існуванні деспотії, ре-лігія перетворюється на форму суспільної свідомості і несе класове правове навантаження. Принцип свобо-ди совісті набуває певних обмежень і тому починає заявляти себе традиціями вільнодумства (Демокріт, Епікур, Лукрецій).

В епоху середньовіччя панував релігійний сві-тогляд; сповідання певної релігії фактично вважалося обов'язковим. За цих умов принцип свободи совісті не виступав як право вільно визначати своє ставлен-ня до релігії. В такому значенні його проголосили у XVI—XVIII ст. ідеологи буржуазії, які боролися з фео-дальним абсолютизмом і офіційною церковною вла-дою. Одними з перших захисників свободи совісті виступили відомі філософи й вчені М. Монтень, П. Бейль, Б. Спіноза, Ф. Вольтер. Французькі просві-тителі Ж. Мельє, П. Гольбах, Д. Дідро, К.-А. Гельвецій, Ж.-О. Ламетрі сформували атеїстичний напрям — радикальний варіант свободи совісті.

У західному суспільстві свобода совісті тракту-ється як право вільного вибору того чи іншого віро-сповідання, а також гуманістичного світогляду.

В колишніх; соціалістичних країнах свобода совісті мала деформований характер. Роль релігії та цер-ковних організацій в суспільному житті вкрай при-нижувалася, водночас атеїстично-просвітницька ді-яльність фактично перетворилася на засіб контролю тоталітарної держави над свідомістю громадян. "Атеїзація" державної політики призводила до численних порушень прав людини, зокрема, в галузі дотримання принципу свободи совісті.

В умовах переходу до правової держави розгор-тається досить повна дія принципу свободи совісті. Вона отримує свій чіткий законодавчий статус, захи-щає невід'ємні права людини як від надмірної клерикалізації, так і від однобічної атеїзації.

Отже, свобода совісті тісно пов'язана зі стано-вищем релігії і церкви в суспільстві, співвідношенням релігійних чинників з державою та її політичними інституціями. Тому цікавим є те, як у стратегічному і практичному планах вирішується дане питання у різ-них політичних регіонах.

Тісне поєднання офпдйної релігії та державного апарату породжує різні варіації клерикальної держави. В одних країнах (Саудівська Аравія, Пакистан) кле-рикальний вплив поширюється на різні сфери суспі-льного буття. Наприклад, в