Острозьку Біблію видрукували церковнослов'янською мовою, хоч тоді, як знаємо, серед українського народу був певний рух за переклад Св. Письма на живу мову. Острозька академія зрозуміла загрозливий стан не тільки своєї церкви, але й церкви усіх слов'ян і тому вирішила дати книжку загальнослов'янську, дати таку Біблію, яку прийняли б без застережень усі слов'яни. А через це не могло бути й мови про видання Біблії з такою метою живою місцевою мовою. Можливо, що до церковнослов'янської мови заохочували князя Костянтина й московські емігранти, що тоді перебували на Волині, але тільки заохочували, бо ж, як знаємо, Костянтин рано, ще на початку 60-х років XVI віку, почав уже шукати добрі церковнослов'янські тексти, очевидно ж, не для того, щоб з них перекладати на живу мову, бо для цього досить було б перекладати просто з мови грецької. У передмові князь Костянтин просить прийняти Біблію всіх слов'ян, прийняти «не яко річ земну, але як дар небесний». І він не помилився: значення Острозької Біблії скоро вийшло за межі свого власного народу — вона стала душею церковного життя усього православного (й уніатського) слов'янства.

Отож через це в історії церковнослов'янської мови Острозька Біблія займає поважне місце. Острозькі коректори добре знали, що широке громадянство не розуміє вже старої церковнослов'янської мови, а тому часто замінювали незрозумілі слова на ясніші, а давні форми — на нові. Через це Острозька Біблія поширила до деякої міри нову редакцію церковної мови, трохи наближену до живої. Правда, друкар-московитин поставив скрізь у Біблії 1581 р. московські наголоси; але є там і наголоси українські — може, рештки невиправленого або їх внесли українці-складачі, помічники друкаря Івана Федоровича. [5, ст.211-215]

Умови тодішнього друку й стан православних церков не давали змоги надрукувати повну Біблію. Болгарія й Сербія ледве животіли під турецьким ярмом, і навіть матеріально не могли вони видрукувати такої коштовної книги, як Біблія. Неслов'янська Молдавія, хоч і вживала церковнослов'янську мову в церкві, була мало зацікавлена цією справою. Культурний розвиток в Москві був тоді такий низький, що там наукове, добре видання Біблії постати не могло. Отож сама історія вибрала український народ, як найкультурніший на той час серед усіх православних слов'ян, на цю велику працю — видання повної друкованої Біблії.

Костянтин Острозький не пошкодував видатків на видання цариці книжок. Друкар Іван Федорович зі своїми українськими помічниками доклав усіх заходів, щоб видрукувати Біблію з технічної сторони якнайкраще. Виготовлено окремі черенки — дрібненькі, але дуже чіткі, і ними складено книгу, поділивши її на 5 частин — разом 628 листків великого розміру. Прикрас у книзі мало, певне, через її величний зміст. Подібних видань убоге кирилівське друкарство тоді ще не знало. Але, очевидно, без порівняння більше видатків пішло на виготовлення потрібних текстів та на їх відшукування. У тодішнім слов'янськім православнім світі такі кошти міг дати тільки такий магнат, як князь Костянтин Острозький.

5. Несподівана доля Біблії.

Острозькій Біблії випала доля, якої ніколи не сподівався ані князь Костянтин, ані всі острозькі коректори. Згодом текст її став як би канонічним церковним текстом. Спричинилася до цього Російська Церква. Острозьку Біблію з заслуженою пошаною прийняли всі слов'янські церкви, так що скоро цієї книжки й дістати не було де. Значно пізніше, десь по 1660 р., задумали видрукувати повну Біблію й у Москві, «скудости ради велия сих божественных книг зде, в велицей России» (передмова до Біблії 1663 р.); цар Олексій Михайлович і духовний собор, бачачи брак Біблій, задумали видати Біблію, добре перевірену за грецьким текстом. Але задум цей виконати в Москві тоді не було змоги, бо «переводов добрых не изобретено, подобне и преводником греческим не мнозем сущем обретатися». [6, ст.258]

Через усе це вирішили в кінці передрукувати Біблію «вскоре с готового перевода князя Константина Острожского печати неизменно, кроме орфографии и неких вмале имен и речений нужнейших, явственных погрешений» (там же). Таким чином, передрукували без змін увесь текст Біблії 1581 р., виправили тільки правопис та рештки українського наголосу змінили на російський. Навіть передмову до нової Біблії склали на зразок передмови острозької, змінивши тільки вираз «народ русский» на «народ великороссийский». Так вийшла в світ московська Біблія 1663 р., що звичайно зветься «первопечатной» (але назва не відповідає історії, бо першодрукованою слід звати тільки Біблію Острозьку).

З бігом часу в Москві виробився погляд на текст Біблії 1663 р. як на текст постійний і незмінний. Правда, освічене духовенство знало історію цієї Біблії й бачило її недоліки, але тексту її не виправляли. І аж Петро І в 1712 р. наказав виправити цю Біблію на основі грецького тексту (тут Петро І наслідував князя Костянтина Острозького); виправлення доручено українцеві з Волині Феофілактові Лопатинському, що сім літ пильно працював над Біблією й дуже добре її виправив. На жаль, Петро І помер, і Біблії не видрукували. З різних причин пізніше виправлень Лопатинського не приймали і без кінця їх перевіряли. Довгі роки тяглася ця справа — виправлень Лопатинського не приймали, а своїх дати не могли, і аж цариця Єлизавета покінчила з нею. Єлизавета наказала двом українцям — ієромонахам, професорам Київської академії Варлаамові Лащевському та Гедеонові Слонимському негайно приїхати до Петербурга й закінчити працю виправлення Біблії.

Довго відмовлялися професори, не бажаючи