2. Структура Біблії

Біблія складається з декількох десятків книг. Ці книги згруповані в два великих роздягнула: 1. Старий Завіт і 2. Новий Завіт.

У Старий Завіт включені книги, що християнство сприйняло від іудаїзму. Таким чином, книги Старого Завіту є священними як для християн, так і для віруючих євреїв. У сучасному каноні (збірнику книг, що визнані “правильними”. Слово “Канон” означає “Правило”, “Визнаний правильним”) іудаїзму такі книги 39. Деякі християнські церкви у свій Старий Завіт додали ще кілька книг. У такий спосіб у протестантів у Старому завіті тільки 39 канонічних книг, у католицизмі - 47, у православних - 50 (39 з них називаються канонічними, а 11 - неканонічними), в ефіопській і коптскій церквах - біля 60-ти і усі вони вважаються канонічними.

Перші 5 книг Біблії називаються в іудаїзмі Торою (Давньоєврейське слово “Тора” - закон), а в християнстві - Пятикнижиєм Мойсея. Їхнє авторство приписується пророку Мойсеєві. У книгах розповідається про створення Богом неба, землі, усього живого і людини; про первісний рай і гріхопадіння Адама й Єви, вигнанні їх з раю, Всесвітньому потопі і про обрання Богом єврейського народу як народу божого. Після цього в Торі, як і у всьому Старому Завіті, розповідається тільки про єврейський народ і його взаємини з Богом. У цьому світлі описується історія єврейського народу від його боговибірковості до 5-го сторіччя до нашої ери (у неканонічних книгах - до 2-го сторіччя до нашої ери). Поряд з релігійно-історичними сказаннями, у Старий Завіт включені книги релігійно-поетичного, філософського і ритуального характеру, а також книги пророчі. У книгах десятка пророків висловлюються божі застереження віруючої, викладаються події майбутнього. У цих пророцтвах автори Нового Завіту прочитують пророкування про Ісус Христі, а сучасні проповідники і віруючі - передбачення подій нашого і прийдешнього днів. [1,57-59]

У Новий Завіт усі християнські церкви включають 27 книг: 4-і євангелія, Діяння святих апостолів, 21 послання апостолів і Апокаліпсис (Одкровення Іоанна Богослова). Ефіопська і коптська християнські церкви до цих книг додають ще десяток книг. В усіх книгах Нового завіту мова йде про Ісус Христі і від його імені викладається сутність християнського віровчення.

3. Оригінали і переклади Біблії

Усі книги Старого Завіту написані євреями. Історія вірогідно знає про цей народ з 13 сторіччя до нашої ери. (Біблія розповідає про родоначальника єврейського народу, життя якого можна віднести до 18 сторіччя до нашої ери. Але це - не історичне свідчення, а чисто біблійне сказання.) Євреї в той час минулого пастушачим кочовим плем'ям, своєї писемності не мали, а релігійні сказання складали і передавали наступним поколінням усно, - у виді священного переказу, релігійних міфів. Частина священних переказів вони запозичили в родинних їм семітських народів: шумерійців, ассірійців і вавілонян. До таких переказів відноситься сказання про потоп, вкраплення в біографію Мойсея, про виготовлення першої людини з глини, про створення Богом неба і землі й інші.

Протягом 13-11 сторіччя до нашої ери євреї заселили Палестину і частково асимілювали, а частково знищили місцеве населення - “народи Ханаана”. У 1020 році до нашої ери була створена Ізраїльська держава (Ізраїльське царство). Тільки після цього євреї опанували писемністю і почали записувати свої священні перекази й у такий спосіб створювати своє священне писання. [4,241]

Перші з канонізованих текстів сучасної Біблії були написані тільки в 7-м сторіччі до нашої ери. Про цю подію в самій Біблії розповідатися так. В часи іудейського царя Іосії первосвященик Хелкія “знайшов Книгу Закону в будинку Господньому” і “у голос прочитав” для всього народу “усі слова Книги Завіту” (4-а Царів, 22:8; 23:2). Подія це відбувалося в 621 році до нашої ери. Відомо, що Хелкія “знайшов” указівки Бога Ягве про порядок здійсненні богослужінь в Ієрусалимському храмі. Учені назвали цю “знахідку” Жрецьким кодексом. Виходячи їх тих же повідомлень Біблії, установлено, що в 444 році, після повернення євреїв з вавілонського полону, була складена Тора (п'ять книг Мойсея), у яку цілком включений і Жрецький кодекс. Тоді ж відбулася канонізація Тори. Паралельно з процесом формування Тори писалися й інші, включені пізніше в Біблію, книги Старого Завіту. У такий спосіб створювалися збірники релігійного, історичного і поетичного характеру (Писання) і книги пророчі (Пророки). Тільки до початку нашої ери ці три збірники: Закон (Тора), Пророки (Небиим) і Писання (Кхетубим) були зведені разом. По перших буквах цих збірників уся священне писання (Старий Завіт) називається в іудаїзмі “ТНХ” (Танах).

Велика частина книг Старого Завіту написана давньоєврейською мовою гибрим, деякі розділи - на арамейському (халдейському), державній мові Вавилона. У третім сторіччі до нашої ери діячі знаменитої Олександрійської бібліотеки перевели релігійні книги іудаїзму на грецьку мову. Текст цього перекладу називається Септуагинта (Переклад Сімдесятьох), оскільки до роботи над ним, по легенді, було притягнуто 72 єврейських мудреців. У Септуагинту включені книги, яких іудаїзм згодом не визнав своїми священними книгами. Християнство для свого Старого Завіту запозичило від іудаїзму книги не з єврейського тексту, а із Септуагинты. Невизнані іудаїзмом книги Септуагинти стали називатися в християнстві неканонічними (у католицизмі - второканонічними). Тут же варто помітити, що до появи християнства іудаїзм офіційно канонізував тільки Тору, а весь Танах був канонізований їм тільки в 10 сторіччі - через 600 років після канонізації книг Старого Завіту в християнстві.

Найдавнішою книгою Нового Завіту є