Апокаліпсис (Одкровення Іоанна Богослова), первісний текст якого складений наприкінці 60-х років 1-го сторіччя нашої ери. В другому сторіччі були написані послання апостольські, із другої половини 2-го сторіччя почали писатися Євангелія (благовествования) про земне життя Ісуса Христа, його проповідях, чудесах, смерті і воскресінні. І вже в 3 сторіччі складалися “звіти” про діяння апостолів. У християнській церкві 3-4 сторіччя було 6 Апокаліпсисів, понад 40 Євангелій, біля сотні апостольських Послань і до десятка Діянь. Наприкінці 4-го сторіччя християнська церква на своїх Лаодикийском і Карфагенском соборах з численних книг свого священного писання відібрала для свого канону тільки 27 книг (4-євангелія, одне Діяння, 21 послання й один Апокаліпсис), а інші оголосила апокрифами - “закритими”, єретичними книгами.
В околицях Мертвого мору в середині нашого сторіччя були виявлені бібліотеки іудейських сектантів. Серед них виявлена більшість книг Танаха, текст якого трохи відмінний як від тексту іудейського, так і від християнського канону. Найдавніші з текстів, що дійшли до наших часів, іудейського Танаха відносяться до 7-го сторіччя нашої ери, а Септуагинти з додаванням до неї книг Нового Завіту - до 4-5 сторіччя. Більш ранніх (древніх) текстів Біблії немає ні в християнства, ні в іудаїзму.
Іудейський Танах канонізований у 10 сторіччі й одержав назву тексту масоретского. З тих пір і дотепер Танах відтворюється в нових виданнях буковка в буковку і знак у знак. Укладачі тексту, масорети (начотчики, грамотії), підрахували кількість знаків на кожній сторінці й у кожній окремій книзі. В усім Танахе, по їхніх підрахунках, повинне бути 1.527.207 знаків; при цьому в Торі - 304.805 знаків. [3,154]
Усі християнські переклади виробляються із Септуагинти. Іноді в цих перекладах робиться спроба погодити грецький текст Септуагинты з давньоєврейським текстом масоретов, чого, як правило, ніколи не вдається досягти. Найдавнішим християнським перекладом із Септуагинты є сірійський переклад (У науці він одержав назву “Пешито”) і латинський (“Вульгата”). У 9 сторіччі з тієї ж Септуагинти “просвітителі слов'ян” Кирило і Мефодій перевели для богослужбового вживання на церковно-слов'янську мову частина книг Старого і Нового завітів. А оскільки для того або інші (святкового, календарного, требного) богослужіння уживалися відповідні уривки з Біблії, те сама Біблія була переведена тільки в міру богослужбових потреб. Витягнуті з богослужбових книг тексти Євангелій стали називатися Вчителевим Євангелієм, зі Старого завіту – Псалтирю і Парамиями, з апостольських послань - Апостолом. Варто сказати, що ці тексти не додержувалися порядку біблійного викладу, ні в якій мері не викладали текст кожної окремої книги від початку до кінця. Це у визначеній мері ховало від віруюче різночитання змісту біблійних розповідей. До того ж аж до 16 сторіччя всі християнські церкви і секти забороняли читати тексти Біблії рядовим віруючої. Не випадково аж до 18 сторіччя чи ледве не єдиними критиками біблійного тексту виступали церковники і богослови!
Повний текст Біблії церковнослов’янською мовою вперше був складений у 1499 році новгородським архієпископом Геннадієм. (Таким чином, більш 500 років після прийняття християнства слов'яни не мали тексту Біблії на більш-менш зрозумілому їм мові.) У 16 сторіччі Біблію на німецьку мову перевів Мартін Лютер. Тоді ж з'явився переклад Біблії на англійську мову (“Переклад короля Якова”). Біблія російською мовою видана тільки наприкінці минулого сторіччя. Перший переклад Біблії на українську мову здійснили Пантелеймон Кулиш, Іван Нечуй-Левицький і Іван Полюй. Він виданий у Відні в 1903 році. Видання має тільки бібліографічну цінність. У 1948 році в Канаді піклуванням Івана Огієнко (митрополит Української автокефальної церкви) видана Біблія “із давньоєврейської та грецької на українську заново перекладену” (Включені тільки канонічні книги). У 1990 році католицька церква видала український текст Біблії за назвою: “Святе лист Старого та Нового Завіту. Повний переклад, здійснений за оригінальними єврейськими, аравійськими та грецькими текстами”.
Зараз Біблію видають на 320 мовах і діалектах народів світу. У силу унікальності кожної мови, через віросповідаємих симпатії й антипатії перекладачів переклади і волею і неволею спотворюють первісний зміст біблійних текстів. За останні 40 років видано 8 не схожих один на одного нових перекладів Біблії на англійську мову; 6 - на іспанський, 4 - на росіянин; 3 - на німецький; 2 - на український. Зараз церковники готують до видання новий переклад Біблії на українську мову; журнал “Людина і Світ” публікує, з коментарем, свій український переклад окремих біблійних книг. [3,98]
Фахівці справедливо зауважують, що з обліком існуючих нині перекладів можна було б видати зовсім нову по змісту Біблію. Не випадково виступаючі в нас заїжджі проповідники християнства у своїх виступах неодмінно вказують, по якому перекладі вони приводять слухачам цитату з Біблії.
Висновок
Священне писання кожної релігії, у тому числі і християнській Біблії, має трояке значення. По-перше, у ньому зафіксовані вірування племен і народів часів складання і написання їхніх священних книг. Таким чином, священне писання є надійним документом, що дає нам можливість вивчати історію і культуру народів тих або інших конкретних народів. По-друге, своїм змістом священі книги вплинули на формування усього духовного світу народів, у яких функціонувала дана релігія. Моральні погляди і поводження; свята, обряди і звичаї народу; їхнього уявлення про навколишній світ і оцінки його з погляду Істини, Добра, Краси і Справедливості; характер і зміст матеріального і духовного виробництва, - всі або улаштовувалося текстами священного писання або виникало з його прямих указівок. Без знання священного писання того або