Аналогічні ірраціоналістичні тенденції присутні й у сучасному православ'ї. Віра характеризується як внутрішній психологічний акт. По відношенню до неї аргументація буття Бога є щось зовнішнє, від чого сама віра не залежить. Тому віра — це засіб ірраціоналістичного, містичного "прилучення до Бога". Віра відмежовується від знання про Бога. Бог недоступний людському розуму. Проте православні ідеологи, на відміну від протестантських, не обмежуються різ-ницею між Богом і світом, Богом і людиною, навпа-ки, вони прагнуть побудувати антропологію, тобто вчення про людину як частину християнської філо-софії.

Спроби ірраціоналістичного обґрунтування надістотного джерела релігії властиві сучасній західній іде-алістичній філософії, яка тісно поєднана з теологією. Прикладом такого синтезу є праця німецького тео-лога і релігієзнавця Р. Отто (1869—1937 рр.) "Свя-те", що має певний вплив на сучасне західне релі-гієзнавство.

Р. Отто прагне поєднати психологізм і суб'єк-тивізм з теологією. Він наводить такі принципові по-ложення власної концепції:

а) реально існують об'єкти релігійного поклонін-ня — "святе", "трансцендентне", "зовсім інше". Во-ни не мають нічого спільного з реальними об'єктами, що оточують людину;

б) релігія — це зустріч людини зі "святим", що породжує у психіці особливі відчуття і переживання, головні з яких — страх і захоплення. Таким чином, на ґрунті психологічного аналізу релігійних емоцій Отто намагається побудувати концепцію сутності релігії.

Суб'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Початок суб'єктивістської традиції у теології пов'язується з вченням Ф. Шлейєрмахера (1768—1834 рр.). Він не заперечував існування надприродного джерела релігії. Однак центр релігійної проблеми переніс у сферу окремого індивіда і передусім у галузь його почуттів. Шлейєрмахер започаткував вивчення релігії як інди-відуально-психологічного феномена, як певного стану людської свідомості та людських переживань. Най-більш послідовно ця суб'єктивістська й ірраціоналіс-тична лінія провадилася американським філософом-прагматистом У. Джемсом (1842—1910 рр.). Він дово-див, що релігія є істиною по відношенню до індивіда, оскільки вона є "корисною" для нього. Корисність релігії У. Джеме вбачав у тому, що вона нейтралізує психологічні конфлікти, перетворює негативні емоції у позитивні. На цій підставі релігійний досвід індиві-да ототожнювався з науковим досвідом. Кожний ін-дивід, виходячи з власних почуттів, вибирає той чи інший світогляд. Тому світогляд людини визначається його емоційним світом. Таким чином, Джеме дійшов висновку, що основою релігії є почуття, а релігію не-обхідно визначати як породження людської свідомос-ті, результат суб'єктивних переживань людини.

Сучасний американський психолог Г. Олпорт аб-солютизує суб'єктивні особливості релігійних пере-живань, притаманних окремій людині. Він твердить: "З самого початку і до кінця шлях релігійних по-шуків є ізольованим". Концепція Олпорта до-водить суб'єктивізм у розумінні релігії до крайності. Її сенс полягає в тому, що кожний віруючий має власну релігію. Отже, релігій стільки, скільки віру-ючих.

Дальший розвиток суб'єктивізму фактично при-зводить до руйнування релігійної ідеології. Тому су-часна західна філософія релігії прагне подолати край-нощі суб'єктивізму, а саме — прагне обгрунтувати єдність суб'єктивного ідеалізму з теологією. Суб'єк-тивно-ідеалістична концепція релігії розглядає люд-ську свідомість як особливу духовну сутність, що сама виробляє релігійні ідеї та уявлення, але не дає відпо-віді на головне питання: звідки виникає зміст індиві-дуальної свідомості.

Натуралістична концепція релігії. Згідно з цією концепцією, релігія породжується внутрішніми потре-бами людського організму, його фізіологічними про-цесами. У такій інтерпретації релігія стає атрибутом біологічної природи людини. Коротко розглянемо дві концепції.

Соціологічна концепція релігії. Засновником кон-цепції вважається М. Вебер (1864—1920рр.). Теоретич-ними передумовами вивчення релігії були його поло-ження про "Ідеальні типи соціальної дії". Вебер запе-речував об'єктивні чинники розвитку суспільства і відносно релігії стверджував, що вона має власні, релігійні джерела. А тому соціологія релігії повинна об-межуватися лише вивченням мотивації релігійних уявлень, котрі історично сприяли контролю над по-ведінкою та триманням індивідів у покорі. Згідно з цими положеннями, Вебер, на основі залучення знач-ного історичного матеріалу, вмотивовує думку про вирішальну роль протестантської етики у формуванні і розвитку капіталізму.

На думку іншого визначного прихильника цієї концепції— Е. Дюркгейма (1858—1917 рр.), розумін-ня людської природи принципово неможливе без вивчення суспільства, у якому діє людина. Інтегрую-чою основою суспільства він визначає суспільну сві-домість — загальні вірування, почуття, цінності, норми. За Дюркгеймом, послаблення згаданих віру-вань і почуттів призводить до послаблення соціальних зв'язків між людьми і у перспективі загрожує дезін-теграцією суспільства, його розпадом.

Таким чином, розглянувши обидва питання теми, можна пересвідчитися у важливості релігієзнавчої проблематики і констатувати той факт, що в умовах Демократизації суспільного життя значно зростає ін-терес до релігії як науки та її культури, знімаються ті штучні перепони, що відокремлювали віруючу особу від ре-лігійних цінностей, а також протиставляли релігійним верствам населення атеїстично мислячим громадянам. Це викликає гуманістичну переорієнтацію суспільної свідомості, вносить нові акценти в правову політику держави. Українська незалежна держава може стати дійсно правовою лише тоді, коли її практична ді-яльність буде забезпечувати права людини, в т.ч. у галузі свободи совісті.

Однак для того щоб даний процес відбувся, необхідно деідеологізувати ті соці-альні науки, які нещодавно теоретично обґрунтовува-ли "необхідність" і "доцільність" ліквідації такого су-спільного інституту, як релігія з її церковними ін-ституціями. Йдеться не про викриття окремих хиб-них, помилкових поглядів деяких науковців. Проблема ставиться значно ширше. Якщо за часів тоталітарного режиму релігієзнавча наука не мала ніякої само-стійності і фактично виконувала соціальне замовлен-ня, то на даному етапі демократичних перетворень наука, що займається релігійною проблематикою, має поступово відходити від ідеологізованих шаблонів не-діалектичного мислення і подати релігійний феномен у науковому світлі. Така наука повинна слугувати громадянському суспільству як надійний та ефектив-ний інструмент глибокого вивчення усіх тих процесів, що відбуваються в релігійно-світоглядній сфері