Бурхливий початок ХХ ст. пробудив національно-визвольні думки української інтелігенції до пошуків національних духовних ідеалів, які б мали своє вираження в релігії. І хоча над багатьма з них ще тяжіли стереотипи мислення недавньої доби, але вже деякі елементи повернення до етнічних праджерел знаходимо і у Василя Пачовського, і в Юрія Липи та ін. В 30-х роках у Галичині видається газета «Дажбог», уже сама назва якої спонукала замислитись над етнонаціональними проблемами, хоча заклик до відродження язичництва як етнічної релігії пролунав відверто лише з вуст професора Володимира Шаяна (нар. в 1908 р. у Львові, пом. в 1974 в Лондоні, похований у Гамільтоні в Канаді на українському рідновірському кладовищі).       

В 1934 році він, тоді ще молодий науковець, став свідком обряду освячення зерна перед посівом, який відбувався на горі Грехіт в Карпатах. В. Шаян, вражений архаїчністю ритуалу, зрозумів, що релігія предків ще жива в глибині народу, хоча й засмічена чужинською ідеологією. Своє завдання він вбачав в очищенні духовної скарбниці українців і поверненні Рідної Віри рідному народові. Саме цій ідеї він присвятив усе своє життя, написавши чимало наукових філософських, етнографічних, лінгвістичних, теологічних праць, створивши «Орден Лицарів Бога Сонця». Саме Володимир Шаян став основоположником руху відродження етнонаціональних релігій як в Україні, так і в Європі. Будучи організатором і першим Президентом європейської Президії Української Вільної Академії Наук (УВАН) в Лондоні, він написав кілька праць про індоєвропейські релігії англійською мовою, здійснив наукові студії й переклади Рігведи (культової пам’ятки ведійської релігії) та Велесової Книги (культової пам’ятки української релігії), видавав альманах «Світання» та окремі випуски «Ордену» (англійською мовою). Нині його праці видані в книзі «Віра Предків Наших» (Гамільтон, Канада, 1987, том 1), а також готується до друку 2 том. В 1972 р. в Канаді його учні заснували Інститут ім. В.Шаяна, який займався дослідженням його архіву та виданням його праць. Перша Громада Рідної Української Віри створена в Канаді у 80-х роках серед українців діаспори, послідовників вчення Володимира Шаяна. Її очолює старший проповідник Мирослав Ситник, громада має свою Святиню Дажбожу в Гамільтоні, де поклоняється всім українським Богам, єдиним у Сварзі.       

Ідеї Володимира Шаяна проникли в Україну лише в час національного відродження на початку 90-х років. В 1993 р. у Києві створена Громада Українських Язичників «Православ’я», яка нині зареєстрована в управлінні релігій і культів, проводить язичницькі богослужби переважно на природі, займається науковим пошуком автентичних джерел Рідної Віри, видає релігієзнавчий збірник «Сварог». Українські язичники вважають Володимира Шаяна основоположником руху Відродження Рідної Віри, продовжуючи його справу. Якщо В.Шаян дав філософсько-теологічні основи віровчення, то Громада «Православ’я» нині працює над створенням популярних молитовників, требників (збірників обрядів), навчальної літератури для віруючих рідновірів, виробленням канонів, моральних засад тощо. Ця робота спирається на наукове дослідження автентичних джерел, на збереження справжніх зразків обрядовості й звичаєвості, відновлення світоглядних основ і моральних цінностей. При Громаді створене також національно-культурне товариство «Світовид», яке займається популяризацією знань про духовну культуру наших пращурів, вивченням обрядових пісень і танців. При Центрі «Світовид» створена виставка-музей Велесової Книги. Рідновіри-язичники мають свої осередки в кількох містах України, які нині проводять роботу щодо офіційної реєстрації, яка поки що посувається досить повільно через упереджене ставлення місцевих властей до українського язичництва. Такі осередки існують у Харкові, Львові, Чернігові, Миколаєві та інших містах і селах України. Влітку 1997 р. Громада Рідновірів м.Гамільтон (Канада) визнала Київ своїм духовним центром і перейшла під протекторат Київської Громади Українських Язичників «Православ’я» з духовним підпорядкуванням Волхвині Зореславі.      

Громада Українських Язичників «Православ’я» вважає себе спадкоємцем і правонаступником етнічної (національної) церкви, яку було офіційно заборонено в 988 р. і домагається офіційної реабілітації Рідної Віри в державному порядку. Громада має свій Статут, своїм віровченням вважає «Волховник», молитовник «Правослов», святе письмо Велесову Книгу та теологічні праці Володимира Шаяна. Основи віровчення Рідної Віри        

Грунтуючись на текстах культової пам’ятки українського язичництва Велесової Книги, Громада Українських Язичників «Православ’я» уклала Символ Віри та Застороги нащадкам сучасною українською мовою.      

Символ Віри — основні засади віровчення Рідної язичницької релігії, в яких сформульоване українське Богорозуміння. Він читається віруючими як і щоденні молитви, як свідчення їхньої належності до Рідної Віри, а також є обов’язковим при обряді посвячення в Рідну Віру. Символ Віри складається з чотирьох правил (канонів) віровизнання та кінцевого гасла.      

Застороги нащадкам — сформульовані сучасною українською мовою стародавні норми моралі української Рідної Віри, якими має керуватись кожен рідновір-язичник у своєму повсякденному житті, щоб жити у злагоді зі своєю совістю і своїм народом. Головна ідея Засторог відображає насамперед національні цінності й пріоритети: вірність своєму Роду і Народу, збереження його самобутніх традицій, рідної мови, Рідних святинь, природи рідної землі. Як найвищі цінності людської особистості стверджується працьовитість, активна позиція в житті, взаємоповага між представниками свого і сусідніх народів, але водночас і людська гідність, відпорність всьому ворожому, засудження рабства й зверхності, чужопоклонства, неприпустимість зради. Між людиною й Богом взаємовідносини довіри, а не страху: Бог — батько, отже рідновіри — не раби божі, а Дажбожі сини й онуки. [7, 126].      

Велесова Книга є основною культовою пам’яткою української Рідної Віри. Написана волхвами на дубових (чи березових) дощечках ще в V — ІХ століттях, вона зберегла для нас не тільки зразки писемності, мови та