Поняття про Праву, що сформувалось ще в часи індоєвропейської спільноти, ідентичне ведійській Риті, яка означає універсальний космічний закон, за яким невпорядкований стан (хаос) перетворюється в гармонійно упорядкований Всесвіт (космос). Права дає лад круговороту Всесвіту. Цей лад збігається з істиною. Права керує Всесвітом і ритуалом (пор. Рита — ритуал, Права — правило, обряд). Права невидима смертними: «закон, укритий законом» (Рігведа, 5.62.1); «Права невідомо уложена Дажбом» (ВК, 1). Права визначається не ззовні, а із самої себе (зсередини), вона визначає все, включаючи і саму себе. Навіть діяння Богів є окремим проявами Прави. Права регулює рух Сонця, дощ, життя рослин, тварин, людей, діяння Богів.       

Другою світоглядною засадою етнічної релігії українців є поняття трьохвимірності світу, про яку розповідає згадана вже перша дощечка Велесової книги, а також Волховник: «Триєдність буття відображена в ідеї священного дерева (Дерева Життя), коріння якого сягає підземних глибин, світу Предків, (минулого часу), світу Нави (Нав’я) — це коріння нашого Роду. Стовбур і гілки священного Дерева уособлюють проявлене буття — світ живих людей, (теперішній час), світ Яви. Крона й листя священного дерева є житлом Володарів вищого світу, світу Прави — світу Богів, які правують Всесвітом, та героїв, які загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів, (майбутній час), коли душі зливаються з Богом. При взаємодії небесної і земної сил народжується третя — Синівська сила. Так з триєдності буття постає Рід».       

Віра в божественне народження народу грунтувалася на легендах про кровну спорідненість русичів-українців з Богом, про яку згадує «Слово о полку Ігоревім»: русичі — «Дажбожі внуки», віщий Боян — «Велесовий внук»; а також у Велесовій Книзі: «Славимо Дажбога і буде він наш кровний заступник від Коляди до Коляди» (дощ. 15-А). Боги Прави тут «є нашими Праотцями, бо ж се ми походимо від Дажбога і стали славними від славлення Богів наших» (дощ. 24-В); «Боги наші суть великі родичі» (дощ. 33).       

Багатий пантеон Богів праукраїнського язичництва свідчить про розвинуте Богорозуміння, яке формувалося протягом кількох тисячоліть. Багатопроявність Божественної істоти знайшла своє відображення в постатях багатьох Богів, які мають розглядатися як многоіменна цілісність чи множественна єдність, а не як абсолютний політеїзм (багатобожжя). Для слов’янина-язичника різні прояви Божої сили мали бути названі словом: грім і блискавка — Перуном, весняне сонце — Ярилом, літнє — Дажбогом, водна стихія — Даною, Мокошею, творенням роду опікуються Род і Рожаниці, родючістю поля — Русалки, Берегині і т.д. Велесова Книга зберегла для нас повідомлення про сорок Богів, імена яких записані у 72 варіантах, а також імена покровителів місяців чи тижнів, які досі вважалися втраченими: дощич, листвич, сінич, житниць, пташич, цвітень та ін. Кожне Божество вшановується згідно календаря Коло Свароже, де Батько Сварог — є небесним зодіаком, а його сини Сварожичі — зодіакальними сузір’ями, яких є тринадцять. Найголовнішими в цьому календарі є свята сонцестояння і рівнодення, а також проміжні між ними (всього вісім): Різдво Божича-Коляди, Колодій, Великдень Дажбожий, Русалії, Купайло, Боги-Спаси, Світовид Осінній та Калита. Часом, як і календарем взагалі, керує Числобог: «І Числобог рахує дні наші, чи бути дню Сварожому, чи бути ночі»— записано на одній з дощечок Велесової Книги.       

Кожне з цих свят є певним етапом у сезонних господарських заняттях хліборобського народу, яке починалося спеціальними благословеннями, моліннями, жертвопринесеннями. Поняття жертви має своє обгрунтування у Велесовій Книзі: «Жертву тобі правим — вівсяне борошно, і так співаємо славу і велич твою» (дощ. 31); «Боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної, лиш плоди, овочі, квіти, зерно, молоко, суру питну, на травах настояну, і меди» (дощ. 24-Б). Під час моління жертва кладеться у вогонь, а жертводавець спостерігає за тим, як Боги приймають його молитву (напрям диму, колір вогню тощо), решта жертви розподіляється між віруючими, роздається дітям. [10, 20].       

Українське язичництво має свої культи: Землі-Матері, Батька-Неба (Сварога), Живої Води, Вогню-Сварожича, Предків, Дерев, Лісу, Хліба та ін.       

Українському язичництву притаманний світоглядний дуалізм, однак ставлення до нього відрізняється від привнесеного світовими релігіями: добро і зло, день і ніч, вогонь і вода, чоловік і жінка (плюс і мінус) розглядалися як нерозривна єдність. Язичник не ставить перед собою проблему боротьби білого з чорним, розуміючи, що саме існування обох начал породжує гармонію Всесвіту. Ця мудрість була відома ще далеким пращурам слов’ян: «Це не може бути іноді, якщо хтось не втримався б і сказав нерозумне про Чорнобога, а інший у радогощах про Білобога» (ВК, дощ.22); «Білобог і Чорнобог б’ються — і ті Сваргу (Небо) тримають, аби світу не бути повергнутому» (дощ. 11-А). Єдність природнього (матеріального) і духовного (ідеального, божественного) була головною засадою життя і побуту язичників. Чистота тілесна має наблизити людину до чистоти духовної, тут немає ні відречення від світу, ні чернечого аскетизму — він неприродній.       

Легенда про народження Дажбожих онуків передує християнському «непорочному зачаттю», яке навіть сучасними віруючими розуміється буквально. Язичницькі Рожаниці, запліднені Дажбогом (духовною субстанцією), народжують Дажбожих отрочат, яких приносить Велес (Бог земного, матеріального світу). Міфологема єдності духовного з матеріальним оформлена поетичною легендою, без якої немислима будь-яка релігія, її ідеальна чистота ще не примітивізована, не перенесена на конкретних «історичних» осіб, як зробили це світові релігії.       

Язичницькі таїнства і обряди, що збереглися, існуючи паралельно з офіційним