Реферат - Релігійна свобода в Україні
8

– світські та богословські збірники, видання, присвячені проблемам релігієзнавства”. Представлене визначення лише частково характеризує релігійну літературу. Чому лише “присвячені проблемам релігієзнавства”? Що творець-“виробник” розуміє під “світськими та богословськими збірниками, виданнями”? Спроба законотворця подати у дужках зміст терміна “релігієзнавство” як “історія та теорія релігії, релігійний культ, обряд тощо” засвідчує про часткове його розуміння. Далі з’являється ще поняття: “Богослужбова література – релігійні видання, які містять правила і описи порядку проведення храмових богослужень, а також тексти для них”. Не зрозуміло, чи входить визначення “богослужбова література” у визначення “релігійна література” і якщо ні, то чому? Якщо “богослужбова література”, згідно з поданим вище, – це “релігійні видання”, а “релігійна література” – це “світські та богословські... видання”, то яка різниця між релігійними і богословськими виданнями? Якщо законотворець говорить про “храмові богослуження”, значить передбачає існування не храмових, тоді де і як вони визначаються? А також не зрозуміло, в яких виданнях друкуються “тексти для них”? Читаємо далі: “Віросповідання – система певних релігійних поглядів, догм та уявлень”. Відчуваєте, як повіяло розумом, честю і совістю нашої епохи...” Ще нижче зазначено: “Церква – структуроване релігійне утворення з відповідною системою управління, заснованою на ієрархічному принципі, а також з регламентацією відносин всередині цього утворення та з релігійними чи світськими організаціями”. Автори цього визначення хотіли вкласти у нього декілька положень, які до певної міри подібні, зокрема: чи потрібно в одному понятті вживати близькі характеристики, як от “структуроване релігійне утворення” і “заснованою на ієрархічному принципі” або “з відповідною системою управління” і “регламентацією відносин всередині цього утворення” та ще й “з релігійними чи світськими організаціями”? Якою саме є “відповідна система управління”? Чому вона “відповідає”? На нашу думку, доцільним було би подати лаконічніше і простіше визначення, наприклад, “Церква – це об’єднання духовенства і віруючих на засадах спільності вірувань і обрядовості”. В той же час у проекті нема навіть спроб означити такі поняття, як віра і віровчення, які мали б розпочинати перелік визначень, оскільки вони засадничі, а, крім того, в тексті проекту Закону автори часто оперують ними. Обсяг статті не дозволяє висвітлити всіх нюансів навіть однієї статті проекту. Щодо оцінки цілого проекту Закону України “Про свободу світогляду та релігійні організації”, то, на нашу думку, автори топчуться на місці, поліпшуючи одні статті і погіршуючи інші. Натомість завданням законодавчої бази є не закріплювати існуючу практику, а розкривати можливості, створювати перспективи для розвитку відносин в тій чи іншій ділянці суспі-льного життя. Після прийняття Конституції України центральним державним органам у справах релігій необхід-но було б глибше підійти до найважливішого Закону для впорядкування тої ділянки суспільних відносин, яка для більшості цивілізованих країн є лакмусовим папірцем існування демократії і правопорядку. “Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?...” Як стрижневий елемент побудови нового Закону пропонується розглянути механізм, коли державою реєструються лише головні центри (управління) кожної конкретної релігійної організації, а її підрозді-ли (громади, братства, монастирі, товариства, навчальні заклади і т. д.) лише фіксуються державними структурами через їх повідомлення з боку центрів релігійних організацій. Це створило б вертикаль, яка б забезпечила, з одного боку, чітку співпрацю державних підрозділів з конкретними центрами релігійних організацій, а з іншого боку, стимулювала б відповідальність центру конкретної релігійної організації за діяльність своїх підрозділів. Але ця ідея концептуально змінює засади пропонованого законопроекту. Основою запропонованого підходу, на нашу думку, має стати поняття релігійної організації. Хоча в законопроекті існує визначення релігійної організації, проте воно не відображає принципів її існування і діяльності. Пропонуємо таке тлумачення: “Релігійна організація – це добровільне об’єднання осіб, створене з метою спільного сповідання і розповсюдження релігійних чи віросповідних переконань, яке має власну доктрину, моральний кодекс, обряд та організацію”. Після чого подати принципи діяльності релігійних організацій, які спираються на загальноприйняті міжнародні норми і враховують особливості релігійної ситуації в Україні. При цьому корисно було б урахувати набутий досвід – власний і хоча б найближчих сусідів, провести консультації з зацікавленими структурами та фахівцями і не “вносити поправки”, але розробити новий проект Закону, який мав би відповідати міжнародним нормам, ратифікованим Україною та розкрити ті положення Конституції України, які гарантують визначальні для людської особистості права і свободи, в тому числі у сповідуванні релігій. Відверто кажучи, такі спроби були, однак їх не доводили до кінця. Якою буде ця спроба? Беручи до уваги запропонований державою підхід, вона матиме ті ж наслідки.

---

Сторінки: 1 2