З цієї точки зору кожний учасних технологічної цепочки, доводячої товар до споживача, добавляє якусь цінність. В першому методі збільшення цінності досягається за рахунок використання переваг даної країни, а в другому - за допомогою кращої організації діяльності фірми.
Діяльність, яка направлена на роботу з покупцями, повинна бути направлена як на найменшу відстань між виробником і споживачем (маркетинг, розповсюдження товарів). Окремі види виробництва пивинні знаходитись як можна ближче до покупця, що пов’язано з високими транспортними розходами.
Якщо підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю, то воно повинно чітко визначитись щодо ведення цієї політики. З світової практики відомо чотири способа керівництва зовнішньоекономічною діяльністю компанії:
Стратегічне планування. Головний офіс корпорації повністю приймає участь в процесі визначання стратегії розвитку кожного підрозділу, який діє в зовнішньоекономічній діяльністі. Переваги даного способу управління зовнішньоекономічною діяльністю:
дозволяє вести систему контроля і взаємов’язку з сторони головного офіса в процесі розробки стратегії конкретним підрозділом;
інтеграція стратегій різних підрозділів в едину зовнішньоекономічну стратегію фірми;
створює стимул для розробки довгострокової стратегії розвитку, яка може принести конкурентні переваги фірмі на міждународних ринках.
Но разом з тим існують і слабкі сторони даного підхода:
консультації з керівництвом в ході розробки стратегії можуть заняти дуже багато часу, і, таким чином, сама стратегія старіє;
в психологічному плані цеможе привести до того, що керівництво підрозділів будуть відчувати себе меньш відповідальними за виконання наміченого плану, так як вони не приймали ячасти в його розробці;
головний офіс корпорації може не мати повної інформації про те, що проходить на конкретному ринку;
чім більше часу займає процес прийняття рішень, тим більша ймовірність зниження ефективнисті рпраці підрозділів.
Фінансовий контроль являє собою повну протилежність стратегічному плануванню. В даному випадку керівництво підрозділів саме розроблює стратегію розвитку з тїєю умовою, що вони повинні вкладатись в рамки бюджету. Перваги даного способу слідуючі:
велика зацікавленість керівництва підрозділів в вдосконаленні розробленої на короткостроковий період зовнішньоекономічної стратегії;
так як керівник сам розроблює стратегію, то в випадку виникнення проблем їх рішення він шукає в розробленій їм статегії;
даний спосіб керівництва комнанії найбільш ефективний на дуже великих диверсифіцированих фірмах, де головний офіс не має інформації проте, яка ситуація існує в конкретній галузі на конкретному ринку.
Стратегічний котроль. Компанії, які додержуються даного способу мають на меті отримання конкурентних переваг. Планування проходить на рівні підрозлілів, але вже розроблені зовнішньоекономічні стратегії ретельно розглядаються на рівні головного офіса. Фінасові показники задаються централізовано, що може привести до того, що план і бюджет будуть не сходитися.
Недоліком даного способа є те, що стратегічні і фінансові зовнішньоекономічні цілі, задачі довго- і короткострокового розвитку можуть створити невизначенність. Керівництву підрозділів часто важко визначити, який із планів являється найбільш пріорететним: агресивний довгостроковий план чи короткостроковий план по досягненню конкретних результатів.
Керуюча роль належить холдінговій компанії. В компаніях, які додержуються даного способа керівництва, головний офіс грає незначну роль в керівництві підрозділами. Чаще всього команії, які почали свій розвиток з токого підхода потім починають приміняти один з трьох раніш зазначених способів.
Отже, можна сказати, що підприємство, яке займається зовнішньоекономічною діяльністю повинно чітко визначити свої міжнародні стратегії з тим, щоб займати лідируючі позиції на національному і світовому ринках. Тому необхідно, щоб керівництво компанії проводило ефективну зовнішньоекономічну політику, враховувало максимально потреби споживачів і створювало конкурентні переваги для завоювання нових ринків.
2. Основні етапи розробки міжнародних стратегій.
2.1. Вибір місії та цілей.
В основі міждународної діяльності фірми, як і в любій іншій, находиться значна кількість стратегічних рішень, які приймаються відповідними менеджерами. Ефективне управління фірмою має на увазі, що ця сукупність раціонально сформована, тобто:
Захватує всі ключові моменти, які зв’язвні зовнішніми взаємозв’язками фірми, незалежно від прийнятої в ній організаційної структури управління.
Забезпечує можливість реалізації генеральної цілі фірми на рівні текучих планів діяльності і оперативних рішень.
Внутрішньо і зовнішньо відповідає діяльності фірми.
Орієнтована на оцінку розвитку ситуацій.
А зараз перейдемо безпосередньо до стадій розробки стратегій. Можуть бути виділені слідуючі основні стадії процесу розробки стратегії (мал.1): вибір місії та цілей, вивчення зовнішнього і внутрішнього середовища, формування стратегії, реалізація стратегії, стратегічний котроль.
Розробка місії являється першим етапом стратегічного управління. Місія може бути визначена як концепція існування і розвитку організації. Задача місії – забезпечити фокус і направлення діяльності.
Зміст місії організації визначається виходячи із трьох ключових пунктів: вона повинна бути виражена в порівняно простих визначення і в удобній формі; в основі місії повинні лежати задачи задоволення потреб і інтересів споживачів; питання, про те чому споживачі будуть купувати ці товари і послуги дпної, а не іншої організації, повинно мати чітку відповідь.
Місія, відповідно, може визначатися:
колом потреб, які необхідні споживачу;
сукупністю споживачів;
виробленою продукцією;
конкурентними перевагами.
Місія фірми повинна формуватись на основі визначення її місця на ринку; інакше кажучи, її генеральна ціль – виробництво окремих видів продукції і надання послуг, які орієнтуються на окремих споживачів. Виходячи з цього, можна сказати, що виход на зовнішні ринки має на увазі деякі зміни в місії, які зв’язані перш за все з розширенням чи зміною кола споживачів продукції, що виробляться.
Управлінська цінність чітко зформульованої місії складається із в виявлені довгострокового орієнтира діяльності компанії і забезпечення зв’язку підприємницьких рішень.
Перелік цілей, якими займається фірма, здійснюючи міжнародні операції, по своїй структурі практично не відрізняється від загального списку цілей – інша справа, що в залежності від конкретних обставинякісь із них можуть бути в даний момент неактуальні і тому не приймаютться в розрахунок.
Перш за все необхідно розглядати маркетинг. Займаюча фірмою доля того