Було кинуто своєрідний виклик поширеним твердженням про те, нібито природа людини така, що достаток земних благ не вдовольняє її бажання, не приборкує її пристрастей, і що заздрість, ревнощі, самозакоханість, жадоба влади є, начебто, такими людськими слабкостями, які не може змінити ніяка екополітична система [66].

Економічна криза, що охопила наприкінці 20-х — початку 30-х років більшість кагаталістичних країн, породила новий тип управлінця — менеджера-маклера, який і до сьогодні, дещо змінившись, продовжує процвітати. Нині він став чи не провідною фігурою в країнах СНД.

В сутності характеру такого типу менеджера все очевидніше виділялись, з одного боку, в основному такі позитивні риси як спритність, уміння «добути» матеріали, «збути» продукцію, «проштовхнути» вигідну справу, владнати спірні питання. З другого боку, глибше утверджувалося уміння обдурити, обійти конкурента тощо, хоча головним принципом залишалося робити все можливе, аби пом'якшити невдоволення і уладнати справу. З точки зору окремих психологічних властивостей і якостей, які вимагалися від такого типу управлінця, в нього були і позитивні риси, бо людина, яка виконує функції менеджера-маклера, повинна бути зовні привабливою для інших, контактною, уміти схиляти на свій бік партнера по бізнесу, створювати атмосферу довіри тощо.

Однак функція такого менеджера-маклера — споживацька. Він має справу з уже створеними цінностями. І хоча головним завданням залишається прибуток, він добивається його отримання завдяки перепродажу, маніпулюванню цінами, штучним їх завищенням чи заниженням відповідно до ринкової кон'юнктури. Фактично дія подібного типу менеджера не є створюючою. За термінологією радянських часів, такий менеджер називався б не маклером, а звичайним спекулянтом.

Зрозуміло, що названі типи управлінців не виступають у якомусь одномірному плані, тим більше, що вони не відокремлені один від одного чітко окресленою межею. В процесі розвитку управління вказані типи переплітаються, хоча зберігають провідні риси одного з них.

Науково-технічний прогрес в історії розвитку управління, як відомо, пройшов три своєрідних хвилі, вершина кожної з яких підносила людину на новий рівень.

Першою такою хвилею на світанку історії людства було вирощування сільськогосподарських культур (початок культурного землеробства). Трагізм у тому, що, розвиваючись стихійно, некеровано, цей процес в культурі людства залишив у багатьох місцях планети голу пустелю. (Згадаємо, що залишилося на території могутніх лісів Малої Азії, нинішніх Кара-Кумів, оголених гір північної Греції тощо).

Другою хвилею, яка принесла чимало нового в людське життя і дія якої не вичерпана і по сьогодні, став промисловий переворот, створення та широке застосування машин і механізмів.

Саме на вершинах цих двох хвиль та у проміжках між ними формувався той чи інший тип управління, головною метою якого було і залишається отримання прибутку і надприбутку або від експлуатації одних людей іншими, або від торгівлі (продажу і перепродажу товарів) продуктами праці виробників як матеріальних, так і духовних благ.

Винятково прискорений розвиток промисловості і промислового виробництва, поява принципово нового в усіх сферах життя, введення новітніх технологій, здійснення визначних наукових відкриттів у біології, психології, електроніці, в галузі обчислювальної техніки, комп'ютеризації сформували якісно нову ситуацію і у галузі управління. Зрозуміло, що традиційні форми управління залишилися і продовжують діяти й понині, однак все більше стало виявлятися таких процесів, успішно керувати якими колишніми методами неможливо.

Людство, повністю не усвідомивши того, що відбувається, уже підхоплене третьою хвилею науково-технічного прогресу — інформаційною, яка вимагає іншого типу управління й ставить надвисокі вимоги до керівника. Все очевидніше входить у життя сучасний тип управлінця — менеджера-організатора, який, на відміну від дій і рішень своїх попередішків, може зробити кваліфікований висновок лише на підставі колегіального, всебічного обговорення і вивчення певної ситуації, виваженості оцінок, глибокого аналізу суті справи. Більше того, він може моделювати складну ситуацію і за допомогою сучасних комп'ютерних технологій своєрідно її «програвати», добиваючись оптимального вирішення того чи іншого завдання.

До сьогоднішнього менеджера-організатора ставляться вищі, ніж до його попередників, вимоги. Відповідно до них він повинен мати талант керівника, бути певною мірою дипломатом, лідером, володіти здібностями педагога, високими етичними (моральними) якостями, зрештою, мати високорозвинене чуття нового і вміти це нове застосовувати до конкретної справи.

Сьогодні менеджер-організатор — це президент чи голова ради директорів, від його рішень і дій залежить успіх або провал величезних за своїми масштабами справ, доля сотень тисяч, а нерідко і мільйонів людей. Подібний тип менеджера характеризується соціологом Анрі Файолем таким чином: він має володіти даром передбачення, високими організаторськими здібностями, бути компетентним, мати міцне здоров'я, високорозвинений інтелект та рівень культури і етики ділової поведінки [94].

Щоб запобігти можливим негативним наслідкам через невиважені дії того чи іншого керівника соціальної системи на державному, громадському рівні чи в підприємництві, розробляються і втілюються в практику правила і вимоги,

які прищеплюються майбутньому менеджеру як в процесі навчання, так і у практичній його роботі. На розкриття тих чи інших рис, якими має володіти ділова людина, все більше звертають увагу сучасні автори, особливо останнім часом.

Привернемо увагу до окремих з них. Так, керівник корпорації «Дженерал моторе» Р.Герстенберг підкреслює такі риси, якими має володіти менеджер [66]:

Компетентність — кожен менеджер має знати, як на високому професійному рівні виконувати свою роботу.

Високий ступінь відповідальності в усіх справах та збереження при цьому власної гідності.

Чуття нового та уміння йти на розумний ризик.

Гнучкість, відчуття оточуючого, гостре сприйняття виникаючих потреб, відчуття часу, подій.

Висока працездатність,