Реферат

З предмету: «Менеджмент»

на тему:

“Суб’єкти, засоби та методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності”

Сукупність економічних функцій держави реа-лізується через механізм державного регулюван-ня, котрий являє собою втручання адміністратив-них органів у підприємницьку діяльність з допо-могою різних форм та методів переважно еконо-мічного характеру. Основу національної системи регламентування зовнішньоекономічної діяль-ності становить набір допустимих засобів і ме-тодів обмеження експорту й імпорту з допомогою тарифних або нетарифних елементів та валютно-кредитних засобів, способів стимулювання експорт-ного виробництва, а також технічних норм, стан-дартів і вимог до товарів, що ввозяться.

Торгово-політичні засоби впливу на зовніш-ню торгівлю будь-якої країни набувають форми або самостійних односторонніх актів її уряду, які встановлюють режим зовнішньої торгівлі цієї країни, або угод з урядами інших країн, що регу-люють торговельні взаємовідносини.

Звідси два основні правові джерела торгово-політичних засобів: національне законодавство, котре встановлює режим експорту та імпорту то-варів, і торговельні договори й угоди (дво- і багато-сторонні) уряду однієї країни з урядами інших країн.

Митні тарифи будь-якої країни являють со-бою переліки товарів, що на них встановлюється ми-то. Щ товари об'єднані в групи за ознакою походжен-ня (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за сту-пенем оброблення товару. Навпроти кожного то-вару (чи товарної позиції) вказується розмір уста-новленого мита. Для групування товарних позицій використовуються класифікації, розроблені ООН.

Мито — це податок, що сплачується у зв'яз-ку із ввозом іноземного товару в країну. Воно стягується під час випуску товарів митницями на внутрішній ринок. Економічна дія мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, що ввозиться в країну, і створює різницю в ціні того самого товару на світовому ринку і в межах цієї країни.

Мито в тарифі встановлюється двома метода-ми. Один із них — це визначення розміру (став-ки) мита у вигляді відсотка до ціни товару. Мито, виражене в такий спосіб, називається митом від ціни, або адвалорним. Інший метод — це вста-новлення розміру мита безпосередньо у грошово-му виразі у вигляді певної суми, що стягується з маси, обсягу чи одиниці товару. Мито, виражене в такий спосіб, називається специфічним митом.

У сучасних митних тарифах використовують-ся обидва види мита. Однак адвалорне та специфіч-не мито по-різному реагують на зміни рівня цін на світовому ринку. У разі підвищення цін ефек-тивнішим виявляється адвалорне мито, у випадку зниження — специфічне. Оскільки у післявоєн-ний період ціни на товари постійно зростали, то в сучасній митній політиці промислове розвинених країн спостерігається тенденція до підвищення ролі адвалторного мита у тарифах.

За своїм походженням мито може бути авто-номним чи конвенційним. Автономне мито ство-рюється постановою державної влади даної краї-ни незалежно від будь-яких угод з іншими краї-нами. Конвенційне мито виробляється у процесі укладення угоди чи договору з іншою країною і фіксується в цьому договорі. Воно не може зміню-ватися протягом строку його дії. Конвенційне мито зникає з митного тарифу тоді, коли договори, за якими воно було надане, припиняють свою дію.

Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) та складні (багатоколонні) тарифи.

Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару незалежно від по-ходження цього товару.

Складний митний тариф передбачає дві та більше ставок мита для кожного товару. Найви-ща ставка називається максимальною, чи генераль-ною. Вона використовується для товарів тих країн, з якими немає торговельних угод. Найнижча, мінімальна ставка застосовується до товарів тих країн, з якими підписано торговельні договори й угоди і, що особливо важливо, яким надано режим найбільшого сприяння.

Оскільки кожна країна має свою національну структуру тарифу, то протягом багатьох років дер-жави намагалися уніфікувати митні тарифи. До певної уніфікації тарифів спонукали численні ба-гатосторонні угоди, укладені після другої світової війни — ГАТТ (Генеральна угода з торгівлі й та-рифів), ЄЕС (Європейська економічна співдруж-ність), НАФТА (Північно-Американська угода про вільну торгівлю) тощо, які вимагали зіставлення тарифів різних країн. У 1950 році у Брюсселі було підписано конвенцію про уніфікацію номенклату-ри митних тарифів і створено так звану брюс-сельську схему митного тарифу. За цією схе-мою в основу уніфікації покладено поділ товарів за виробничим принципом. Товари, які належать до певної галузі виробництва, починаючи з сиро-вини і закінчуючи готовим продуктом, об'єднані в один розділ. Відповідно до цієї схеми нині встанов-лено митні тарифи Англії, Франції, Німеччини, Італії та інших західноєвропейських країн, а також митні тарифи багатьох країн, що розвиваються.

Рівень митних ставок, як правило, зростає з підвищенням ступеня оброблення, науко- та техноємності: на сировину встановлюється низьке мито або взагалі не встановлюється, за техноємні ж, готові товари та послуги стягується високе мито.

Кількісні обмеження. Поряд із митом у зовніш-ній торгівлі з метою боротьби за ринки викорис-товуються також і кількісні обмеження. Основні форми кількісних обмежень імпорту — це так зва-не контингентування та ліцензійний порядок імпорту.

Контингентування — обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю чи сумою на встановлений період часу. Контингенти можуть установлюватися шляхом укладення двосторонніх угод. У такому разі контингенти дійсні тільки для країн, що підписали цю угоду. В іншому разі уряд країни встановлює загальний (глобальний) контингент, що його можуть використовувати всі країни. Загальний контингент дає імпортерові країни свободу вибору контрагента серед тих країн, на які поширюється дія контингенту, тоді як двосторонній контингент обмежує вибір імпор-тера тільки тією країною, якій цей контингент надано.

За ліцензійної системи вільний увіз тих чи