інших товарів забороняється. Імпорт таких товарів може здійснюватися тільки за спеціальним доз-волом — ліцензією.
Ліцензія — це дозвіл, який дає право імпорте-рові ввезти певну кількість товару в країну. Ліцензії звичайно видаються урядовими органа-ми найбільшим імпортерам товарів. Ліцензії, як правило, використовуються у формі генеральних чи індивідуальних ліцензій.
Індивідуальна ліцензія — це переважно разо-вий дозвіл на ввіз певного товару, дійсний протя-гом обмеженого терміну.
Генеральна ліцензія являє собою список товарів, що їх дозволяється ввозити вільно протягом за-значеного в ній часу. Генеральна ліцензія звичай-но публікується в офіційних виданнях країн. Ба-гато країн світу застосовують кількісні обмежен-ня і щодо експорту.
Поряд із прямими обмеженнями ввозу товарів у вигляді мита та кількісних обмежень промислово розвинені країни використовують цілу систему заходів непрямого протекціонізму. До них нале-жать різноманітні митні формальності, санітарно-ветеринарні норми, система внутрішніх податків і зборів, різноманітні адміністративні правила, що стосуються використання іноземних товарів, та ціла низка інших положень, котрі прямо не пере-шкоджають імпорту, але, по суті, створюють при-ховані перешкоди для ввозу іноземних товарів. Так, поширеними формами непрямого протекціо-нізму є внутрішні податки й акцизні збори.
Торгово-політичні засоби розширення екс-порту товарів. Сьогодні існують два основні на-прями торгово-політичних методів розширення екс-порту, що їх застосовують промислове розвинені країни.
Один із них — кредитування експорту в різ-них формах із метою розширення збуту товарів. У цю групу торгово-політичних засобів входять екс-портні кредити, державні гарантії щодо експорт-них кредитів, державні методи фінансування ви-возу товарів за програмами допомоги іноземним державам.
Другий напрям у розвитку торгово-політичних засобів розширення експорту — продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни, вста-новлені конкуруючими монополіями, і нижчи-ми, ніж світові ціни, у підсумку — за демпін-говими цінами.
Субсидування експорту — форма державної політики, яка дає змогу продавати на зовнішньо-му ринку товари вітчизняного виробництва за більш низькими цінами, які часто є нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і від витрат виробництва. У 80-х роках застосування субсидій промислове розвиненими країнами спричиняло гострі торгово-політичні конфлікти.
Експортні премії також є одним із торгово-по-літичних засобів розширення експорту. Експортні премії можуть бути у прямій чи непрямій формі.
Прямі експортні премії здійснюються шляхом надання експортерам прямих разових субсидій під час експорту товарів. Вони видаються з фондів державного бюджету і дають змогу експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і таким чином розширювати експорт.
Податкові пільги — непрямі експортні премії, коли експортерам надаються різноманітні фінан-сові пільги. Дуже часто це — звільнення ком-паній, які експортують товари, від сплати внутрішніх податків чи надання податкових пільг. Одна з давно практикованих форм непрямих екс-портних премій — це система звільнення від мита чи його повернення компаніям, котрі застосову-ють імпортну сировину для виготовлення експорт-них товарів (так званий умовно безмитний ввіз і повернення мита). Суть цієї системи полягає в тому, що для розширення вивозу товарів експор-терам повертають мито під час вивозу товарів, яке було сплачене за ввіз імпортної сировини чи напівфабрикатів, використаних для виготовлен-ня цих товарів.
Торговельні договори та угоди належать до най-важливіших засобів сучасної торговельної політи-ки країн світу. Вони визначають правові умови, на яких ґрунтуються економічні взаємовідносини урядів, а також фізичних і юридичних осіб дер-жав, котрі підписали договір. Торговельні догово-ри та угоди використовуються порівняно давно.
Сучасні торговельні договори та угоди промислово розвинених країн і країн, що розвиваються, мають різні найменування та охоплюють широке коло регульованих процесів. За своїм змістом, ха-рактером і значенням вони можуть бути поділені на дві великі групи: торговельні договори (догово-ри про торгівлю і мореплавання), які визначають найважливіші принципи і створюють правову базу для всього комплексу економічних взаємин між країнами, і торговельні угоди (угоди про товаро-оборот, угоди про товарооборот і платежі), які ре-гулюють окремі аспекти економічних взаємовід-носин.
Міждержавну регламентацію зовнішньої еко-номічної діяльності здійснюють міжнародні ба-гатосторонні інститути регулювання зовніш-ньоекономічного співробітництва.
Загальну координацію економічної та соціальної діяльності ООН та її спеціалізованих установ здійснює Економічна і соціальна рада ООН — ЕКОСОР.
У структурі ЕКОСОР діють міжнародні регіо-нальні економічні комісії: Європейська економіч-на комісія — ЄЕК, Економічна комісія ООН для Африки — ЕКА, Економічна комісія ООН для Ла-тинської Америки — ЕКЛА, Економічна комісія ООН для Західної Азії — ЕКЗА, Економічна і со-ціальна комісія ООН для Азії й Тихого океану — ЕСКАТО.
Комісії покликані вивчати соціально-економічні проблеми країн регіону, сприяти їхньому еконо-мічному розвиткові та співробітництву, зміцненню зв'язків з іншими країнами світу. Вони проводять дослідження, розробляють рекомендації урядам країн-членів, здійснюють практичні заходи.
Регулювання зовнішньої торгівлі здійсню-ють такі міжнародні організації:
ГАТТ (Генеральна угода про тарифи й торгів-лю). Основні її принципи — багатосторонність зов-нішньої торгівлі; застосування загального режиму найбільшого сприяння; зниження митних тарифів та інших обмежень; взаємність поступок; ведення зовнішньої торгівлі на приватноправовій основі;
ВТО (Всесвітня торгова організація). Її головна мета — сприяння розвиткові торгівлі як засобу економічного зростання та розвитку; вдосконален-ня технології;
ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та роз-витку) — спеціалізована організація ООН, яка по-кликана сприяти розвиткові міжнародної торгівлі на рівноправній і взаємовигідній основі.
Головні функції Конференції: заохочення до міжнародної торгівлі, особливо з погляду приско-рення економічного розвитку; встановлення прин-ципів політики, що стосуються міжнародної торгів-лі та відповідних проблем економічного розвитку;
сприяння координації діяльності інших установ у рамках системи ООН у сфері міжнародної торгівлі;
ведення переговорів і затвердження багатосто-ронніх правових актів у сфері торгівлі (у співпраці з компетентними організаціями ООН); узгоджен-ня політики уряду та регіональних економічних угруповань у сфері торгівлі та пов'язаного з нею розвитку.
Товарні угоди асоціації імпортерів та екс-портерів відіграють важливу роль у координації політики