Таким чином, управління інформаційним насиченням в поєднанні з концепцією формує "обличчя" видання, надає йому непересічності. Від того, в яке русло спрямовується інформаційний потік, як відчуває головний редактор інформаційну кон'юнктуру, залежить успіх газети. Зневажання інформаційною кон'юнктурою, високий ступінь політичної заангажованості негативно позначаються на читацькій довірі. Це підтверджують і соціологічні дослідження. Так, за свідченням експертів Українського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД), лідерами газетного рейтингу кінця 1998 року (складеною на основі читацьких симпатій) були "Факты и комментарии”, “Киевские ведомости". Газета "День" у цьому рейтингу займала одну з найнижчих сходинок. Отже, соціологічні опитування підтверджують висновки щодо впливу інформаційної кон'юнктури і сенсаційної призми, з одного боку, символізму та знаковості, з іншого боку.

Інформаційний менеджмент — один з основних процесів життєдіяльності інформаційної структури. Він включає в себе ряд важливих аспектів. Вище було розглянуто стратегічний аспект. Не менш важливим є також аспект, пов'язаний з добуванням інформації. Преса використовує як традиційні (прес-конференції, повідомлення агентств тощо), так і конфіденційні джерела інформації. Щоправда, відносно конфіденційності маємо одну правову колізію. Річ у тім, що нова Конституція України забороняє збирання інформації без попередньої згоди об'єкта інформації. В поняття конфіденційності інформації на особу було включено відомості про освіту, сімейне, релігійне, майнове становище, стан здоров'я, дату і місце народження. Журналісти розцінили таку правову установку як спробу обмежити їхню активність у пошуках об'єктивної (часто компрометуючої) інформації про політиків, зокрема кандидатів у депутати, президенти. Згодом Конституційний Суд вніс уточнення: про публічного політика збирання інформації дозволено. Однак виникає питання: як визначити ту межу, що розділяє політичного діяча та публічного політика і приватну особу? Полеміка навколо цієї колізії триває. Проблема інформаційної конфіденційності тісно пов'язана з проблемою компромату: чим жорсткіші рамки конфіденційності, тим активніше журналісти вдаватимуться до компромату. Водночас надмірна орієнтація на компромат породжує ефект бумерангу. В чому переконує, зокрема, досвід минулої парламентської кампанії.

Згадана вище правова колізія безпосередньо ув'язується ще з однією проблемою, що також відноситься до поняття інформаційного менеджменту. Йдеться про інформаційну базу редакції, без якої немислима успішна діяльність сучасної газети. Втім, правові обмеження збору інформації про особу стримують формування такої бази. Тим часом на Заході, як стверджують українські журналісти, які проходили там стажування, інформаційно-комп'ютерний банк даних — річ звична і постійно задіяна в інформаційному виробництві. Так, в інформаційному архіві однієї з провідних німецьких газет "Франкфуртер альгемайне цайтунг" працює близько 80 співробітників різного фаху: від класичних архіваріусів до знавців комп'ютерної техніки. Кожен з них відстежує певні тематичні напрями, нагромаджуючи різноманітну інформацію. Свідченням того, що до архівних матеріалів постійно звертаються репортери, є хоча б посада змінного архіваріуса, який у будь-яку хвилину готовий надати журналістові редакції необхідні для аналізу (співставлення чи доповнення) відомості. Такий підрозділ у структурі редакції поглиблює аналітичний рівень видання.

Для вітчизняної періодики інформаційний архів є, на жаль, рідкістю. Насамперед це пов'язано з відсутністю технічних можливостей. Дається взнаки і нерозуміння цінності інформаційної бази. Лише поодинокі газети можуть похвалитися солідною базою даних. Серед них — газета "День". Тут діє як окрема редакційна структура інформаційно-аналітичний центр, в якому працює понад 10 чоловік. Власне, наявність цього підрозділу відчутно позначається на інформаційному насиченні газети. На формування інформаційно-довідкових підрозділів негативно впливає нестабільність сучасної газетної періодики. Закриття того чи іншого видання під тиском економічних умов або владних структур, звісно, не сприяє створенню повноцінного архіву, який має складатися роками. І взагалі, нинішня нестабільність руйнує цілісність світу вітчизняних мас-медіа, здрібнює його вплив на суспільство. Адже творча енергетика будь-якої газети формується впродовж тривалого періоду зусиллями багатьох людей, навіть цілих поколінь журналістів.

Водночас нестабільність системи вітчизняних мас медіа вказує на низький рівень демократизації суспільства. Призупинення випуску видань з десятилітньою історією (як це сталося з газетою "Правда України") чи виникнення газет-одноденок — явище в цілому негативне. Воно також опосередковано впливає на атмосферу суспільної стабільності. Так, американський читач, напевне, був би вельми стурбований, аби раптом зникли звичні для нього видання "Вашингтон пост", "Нью-Йорк таймс". У цих виданнях може лише змінюватися невидима читачеві система менеджменту, що поєднує читацький інтерес із загальнодержавними орієнтирами. Але самі вони існують десятиліттями, символізуючи собою і суспільно-політичну стабільність країни.

2.4. Редакційна команда

Досі ми розглядали виробничий зріз поняття менеджменту. Але не менш важливим є і людський чинник, тобто управління колективом, робота з людьми. Зупинимося на деяких аспектах цієї проблеми через журналістську призму.

Останнім часом у журналістському середовищі дедалі частіше можна зустріти таке поняття як "редакційна команда". Його вживають здебільшого до тих журналістських колективів, які відзначаються високим рівнем згуртованості в досягненні своєї мети, або ж колективно засвідчують прихильність певним професійним та світоглядним орієнтирам. Наприклад, свого часу більша частина (здебільшого провідні журналісти) редакції газети "День", не знайшовши спільної мови з видавцем, перейшла на чолі зі своїм редактором В.Рубаном до іншої газети — "Всеукраинские ведомости". А колектив останньої, також не знайшовши спільної мови зі своїми фінансовими спонсорами, започаткував під керівництвом свого редактора О.Швеця нову газету "Факты и комментарии". Щоправда, подібні вияви редакційної солідарності є поодинокими. Про створення своєї редакційної команди, напевне, мріє кожен редактор. Водночас втілення цієї мети цілковито залежить від нього ж самого і насамперед