Журналістові-випускникові варто тут зазначити ряд прослуханих під час навчання спецкурсів, які мають безпосереднє відношення до характеру очікуваного місця роботи. Якщо, наприклад, пошукач претендує на місце у відділі інформації, новин (а як правило початківців орієнтують саме на такі підрозділи), то доцільно засвідчити теоретичну обізнаність з відповідними напрямками журналістської діяльності. Не зайвими для роботодавця будуть і відомості про участь потенційного співробітника у тих чи інших навчально-наукових проектах. З них можна мати певне уявлення про аналітичний рівень пошукача. Обов'язково слід засвідчити свої тематичні уподобання, стисло охарактеризувати їх. Певний інтерес може становити й інформація про студентську практику чи співпрацю з відомими виданнями. Безумовно, резюме прикрасить і рядок, що вказуватиме на знання іноземної мови, навіть хобі претендента [24, с. 24].

Проте у журналіста-випускника є одна серйозна вада — відсутність практичного досвіду. Вона настільки очевидна, що обійти її неможливо. Але можна дещо пригасити. Яким чином? Вдаватися до обману? Його легко викрити і цим можна лише нашкодити собі. Гідно вийти із ситуації могла б допомогти певна відвертість: так, я не маю досвіду, але дуже хочу набути його, у мене є бажання працювати, мені імпонує ваше видання, його спрямування, стилістика і т.п. Така щира зацікавленість, безумовно, сподобається роботодавцю і викличе в нього прихильність.

Наступним етапом працевлаштування є співбесіда. Простежимо процес співбесіди знову ж таки на рівні журналіста-випускника. Бо журналістові зі стажем (навіть невеликим) долати етапи працевлаштування легше: наявність досвіду, певних зв'язків тощо. Візьмемо крайній, найнесприятливий варіант: роботодавець засвідчує відверту незацікавленість пошукачем. У такій ситуації важливо не розгубитися, виявити настирливість і довести, що редакції потрібен саме такий журналіст, як я. Потрібність буде переконливішою, коли пошукач запропонує свіжі ідеї, які сам міг би реалізувати. Але для цього ще напередодні співбесіди необхідно добре проаналізувати видання, визначити для себе його концепцію, виявити упущення. І відповідно до цього вже пропонувати своє. Наприклад, якісь нові теми і методику їх розробки. Тоді роботодавець упевниться, що перед ним вдумлива людина, яка справді підсилить творчий потенціал колективу.

Особливість журналістського ринку праці полягає в тому, що він практично не перенасичується. Попит на висококваліфікованих газетярів, телевізійників, радистів не спадає. Однак змінюється кон'юнктура журналістської спеціалізації. Відбулося певне перенасичення журналістів, які спеціалізуються на політологічній тематиці. Хоча, звісно, аси політологічної журналістики цінуються завжди. Але йдеться про загальні тенденції ринку мас-медіа. Останнім часом відчутною тут стає потреба у журналістах економічного профілю. Провідні ЗМІ готові забезпечити таких журналістів високим окладами, частішають випадки перекуповування. Так зване "полювання за головами", відоме у західній журналістиці, стає реальністю і в нас. Менеджери конкуруючих інформаційних структур не чекають, коли потрібний і досвідчений фахівець прийде до них сам. Утім, "полювання за головами" сприяє творчому самовдосконаленню журналістів, поглибленню їхнього професійного рівня. Адже щоб тебе "вполювали", потрібна "розкрутка".

2.6. Імідж у журналістиці

Журналісти, як відомо, більше клопочуться про імідж політиків або "зірок" естради, спорту. Але журналістика теж відноситься до публічної сфери, тому має враховувати певні закони іміджмейкінгу.

Звісно, журналістський імідж не варто ототожнювати з іміджем у політиці чи шоу-бізнесі. Там багато важать зовнішні ознаки, вміння подати себе публіці, справити на неї яскраве враження тощо. Артист і політик ніби зливаються з винайденим образом, підпорядковуючи йому стиль поведінки і навіть спосіб життя. У журналістиці функціональне призначення іміджу має певну відмінність: передусім воно пов'язане з добуванням інформації, а також її опрацюванням і висвітленням.

Процес добування інформації впливає на зовнішній бік журналістського іміджу, диктує правила поведінки репортера. У ньому все повинно бути підпорядковано основній меті — розвідати цікаву інформацію [24, с. 25].

Спостереження за зовнішніми ознаками репортерської практики сучасних журналістів, особливо молодих, дають підставу стверджувати, що їхня іміджева стилістика вельми демократизована. Це й зрозуміло, адже демократизм в одязі, поведінці сприяє комунікативності. Сьогодні, наприклад, журналістам часто доводиться бувати в епіцентрі "гарячих" подій: страйки, демонстрації, пікети, що характеризуються високим рівнем соціальної конфліктності. Звісно, якщо журналіст з'являється там наче денді, то йому важко буде досягти своєї інформаційної мети. Тобто, на зовнішній бік журналістського образу суттєво впливає соціальний елемент. Очевидно, тому з телеекранів усе частіше до нас звертаються журналісти, одягнені здебільшого без особливої претензії на вишуканість.

Від офіціозу в зовнішності нинішні журналісти відмовляються не тільки під час перебування на так звaних інформаційних барикадах, але й та офіційних заходах. У цьому є певний сенс. Він особливо важливий для телевізійників. Демократизм в образі тележурналіста виконує посередницьку роль між офіційною особою і пересічним глядачем. Глядач сприймає репортера ніби своїм представником, до певної міри асоціює його із собою, відтак більше довіряє журналістським міркуванням. Та й самому журналістові