Стабільність роботи редакції передусім залежить від стилю керівництва головною редактора. Тобто, від системи відносин, що склалися між ним та колективом піл час ухвалення та реалізації творчо-виробничих рішень. Стиль управління головного редактора визначаються насамперед його суб'єктивізмом і професійним рівнем. Отже, скільки редакторів, стільки ж і стилів управління. Однак практика акумулює білий ряд типових ознaк, що дають можливість виділити найпоширеніші стилі управління.

Серед них — авторитарний стиль. Традиційно він характеризується жорсткістю в ухваленні рішень, у ставленні до підлеглих тощо. Нерідко подібна жорсткість культивується свідомо, щоб утвердити в колективі атмосферу відповідальності та вимогливості. Актуальність таких принципів сумнівів не викликає, але їх можна досягти більш раціональними методами.

Часто авторитарність викликана низьким рівнем загальної культури керівника, його професійною неміччю, і застосовується ним (свідомо чи несвідомо) як форма компенсації відсутності фахових чеснот, складових авторитету. Така поведінка особливо характерна для так званих "нових українців", які "самореалізуються" на інформаційному ринку. Розповідають, як один з них, виходячи або прямуючи до свого редакційного кабінету, неодмінно висилає поперед себе охоронців, а ті вже суворо розчищають дорогу для шефа, блокуючи службові приміщення, ліфт тощо. Очевидно, подібні дії мають засвідчити значимість персони господаря видання. Зрозуміло, що ця новітня метода самоутвердження викликає в колективі лише приховане кепкування, яке при нагоді здатне перерости у протест.

Авторитарність може породжуватися і недовірою керівника до підлеглих, прагненням контролювати все самотужки. Такому редактору здається, що тільки він спроможний ухвалити єдино правильне рішення. Надмірний суб'єктивізм негативно позначається на змісті газети, бо, по-перше, збіднює її стилістичний арсенал, звужує смислове розмаїття; по-друге, сковує творчу ініціативу співробітників.

Загалом авторитарність суперечить самій сутності менеджменту. Краще, коли в редакції панує усвідомлена відповідальність і вимогливість, яких, на відміну авторитарності, досягти значно важче. Цілковитою протилежністю автократизму є лібералізм. Але їх об'єднує насамперед брак професійності. Якщо в першому випадку непрофесійність компенсується свавіллям чи пихатістю, то в другому вона стимулює невпевненість. Через недосконале знання журналістської справи редактор побоюється взяти на себе відповідальність, узгоджує з колективом будь-яке рішення. Відчувши таку слабинку, колектив чи група його лідерів можуть вдатися до маніпулювання своїм офіційним керівником. Відтак зникне стрижень, на якому повинен триматися творчо-виробничий процес. Водночас може сформуватися нездорова психологічна атмосфера в колективі, бо при аморфному управлінні, як правило, з'являються неформальні лідери, дії яких не завжди йдуть на користь газеті.

Звідси випливає: чим професійніший керівник, тим адекватніше він сприймає ситуацію, об'єктивніше оцінює її, приймає оптимальне рішення, а отже, раціональніше вибудовує стиль свого управління. Керівник-професіонал безпомилково визначить, коли доцільно вдатися до авторитарних методів впливу, а коли й варто поступитися своїми принципами, повестися ліберально. Такий керівник уміло поєднає єдиновладдя з колегіальністю, акумулює досвід і знання своїх колег.

Досвідчений редактор усвідомлює цінність колективної думки, стимулює її вияв. Для цього можна використовувати і неформальне спілкування. Так, на Заході, в декотрих редакціях відомих газет, керівник періодично запрошує на своєрідний уїк-енд (з кавою чи пивом) лише тих співробітників, котрі здатні генерувати нові, свіжі ідеї. І необов'язково, щоб вони займали керівні посади в редакції, головне — підживитися їхньою творчою енергетикою. Під час такого спілкування кожен висловлює найрізноманітніші міркування й ідеї, які ретельно занотовуються, а згодом вивчаються фахівцями. Навіть якщо тільки 2% із висловленого під час уїк-енду буде реалізовано, подібна форма генерування творчої колективної думки є цілком виправданою. Адже вона робить інформаційну структуру конкурентноздатнішою.

Західні теорії менеджменту приділяють значну увагу так званому морально-діловому кредо керівника. Ось деякі аспекти такою кредо, розробленого відомою американською кампанією "Дженерал моторз" для своїх керівників:

- будь уважним до критики та пропозицій, навіть якщо вони не приносять тобі безпосередньої вигоди;

- будь уважним до чужої думки, навіть якщо вона видається помилковою;

- виявляй безмежне терпіння;

- будь справедливим до підлеглих;

- будь ввічливим і втримуйся від роздратування;

- висловлюй свої міркування стисло;

- зaвжди дякуй підлеглому за хорошу роботу;

- не роби зауваження підлеглому в присутності третьої особи;

- ніколи не виконуй сам тієї роботи, яка під силу твоїм підлеглим. Краще навчити здібного підлеглого, ніж прагнути охопити все самотужки.;

- якщо співробітники виконують завдання всупереч твоїй позиції, дай їм максимальну свободу дій;

- не сперечайся з приводу дрібниць, це лише шкодитиме справі;

- не остерігайся здібнішого від себе підлеглого, пишайся ним;

- не застосовуй своєї влади доки не перепробуєш інші засоби впливу. Якщо вже й немає виходу, то зводь застосування владних важелів до мінімуму;

- не бійся визнати прилюдно помилковість свого рішення;

- щоб уникати непорозумінь, намагайся давати розпорядження письмово.

Взаємовідносини в редакційному колективі розвиваються в двох площинах: вертикальній і горизонтальній. Функціональність вертикалі, як правило, будується за принципом централізації, що передбачає жорстку субординацію та ієрархію, а також регламентує спілкування керівництва з рядовими співробітниками. З одного боку, це дисциплінує виробничий процес, а, з іншого — сковує творчу ініціативу, особливо якщо жорсткість є визначальною ознакою вертикалі. Горизонтальна площина демократичніша, її функціональність залежить від організації взаємозв'язку між підрозділами. В середині кожної площини так само, як і між ними в цілому, виникають різноманітні протиріччя. Без них не обійтися, більше того, протиріччя є ознакою поступального характеру діяльності редакції. Важливо, щоб енергія протиріч розвивалася цивілізовано і спрямовувалася у творче русло на користь всієї інформаційної структури. Цьому може сприяти впровадження у внутрішньоредакційну систему деяких принципів комунікативності.

Цінність комунікативності має насамперед