З плином часу, коли у вітчизняних ЗМІ, насамперед якісних, барометр читацьких інтересів хитнувся у бік аналітики, "ГУ" відмовляється від розділу "Інформаційний кур'єр". А, залишаючи інформаційні блоки на майже усіх своїх полосах, центр ваги у них переносить все-таки на аналітичні, аналітико-проблемні, нерідко художньо-публіцистичні публікації, що є більш характерним для тижневиків.

Тяжіння до аналітики, публіцистики — документальної, і художньої — у виданні з періодичністю виходу п'ять разів на тиждень призводить до того, що, зберігаючи оперативність у подачі матеріалу, тут не забувають про глибоке, всебічне й образне осмислення реалій нашого складного сьогодення. Наслідком такого тяжіння стає й те, що поряд з газетою оперативного реагування на події в особі "ГУ", що друкується одночасно двома мовами — українською і російською, редакція випускала ще й тижневик під такою ж назвою, переносячи туди, як правило, усі кращі аналітичні і художньо-публіцистичні матеріали з багатоденного "ГУ".

Останніх — у масі своїй і за якістю — з часом публікується дедалі більше. Так, якщо, скажімо, ще два-три роки тому підгрупа сатиричних жанрів — фейлетон, гумореска, пародія, байка, ілюстровані жанри номера (нерідко у вигляді фотосеріалів "Козак і чорт" та ін.) — були представлені в газеті лише на спеціальній сторінці під назвою "Курінь", то нині їх можна бачити і на інших сторінках. А фейлетон удостоївся навіть самостійної рубрики і публікується під нею у виконанні таких майстрів гострого й дотепного слова, як Юрій Большак, Сергій Влад, Павло Кущ, Петро Ребро, Олександр Перлюк, Феодосій Лузан, Сергій Мельничук, Анатолій Карасенко. Надзвичайно рідкісний для сучасної преси жанровий різновид — памфлет — представлений в "ГУ". Згадаймо лишень прекрасний памфлет Анатолія Мінька "Апокаліпсис", що становить собою вбивчу сатиру на наше сьогодення: тут гостро й дошкульно висміюється суцільно-спотворена "християнизація" економіки, політики, суспільного життя, переконливо показано, чим усе це може скінчитися для нас усіх.

Характерними лише для цього видання є сатиричні мініатюри, які готуються для своєрідної "Дошки пошани" (читай: непошани, ганьби. Ці мініатюри — сатиричне загострене відображення тих комічно-трагічних ситуацій, що нерідко виникають у нашому парламенті.

Редакція прагне використати усю багатоманітну палітру інформаційних та аналітичних, художньо-публіцистичних жанрів. Якщо, йдеться, приміром, про нарис, то ви тут побачите усі його різновиди — портретний, подорожній, публіцистичний або нарис-дослідження, нарис за листом читача. Серед авторів таких публікацій — переважно професійні літератори: відомі письменники, публіцисти, журналісти — ті, що працюють у центральному апараті газети і її власкори на місцях. Віднедавна у "ГУ" дістала "прописку" газетна драматургія: тут друкуються п'єси-бувальщини, героїчні драми на одну дію, головними дійовими особами яких виступають то прості сільські жіночки, то лідери сучасних політичних партій.

Не є дивиною для читачів "ГУ" такі жанри, як есе, лубок і навіть фейлетон-трилер. Усе це нагадує наші українські реалії.

Шанувальникам "ГУ" дуже імпонує те, що газета виносить на першу сторінку (з перенесенням на наступні) теплі зарисовки про людей праці, рядових трудівників полів, ферм, шахт, а також спеціалістів високої кваліфікації, освітян, лікарів — одне слово, усіх тих, хто своєї щоденною працею намагається прислужитися своїй державі, сприяти виходу її із затяжної кризи. Від таких публікацій світлішає на душі, бо відчуваєш, що є надія на краще. Вони (на відміну від сенсаційних повідомлень про вбивства, насильства та іншу "чорнуху", яку деякі видання щоденно вихлюпують на свої перші сторінки, аби приголомшити, залякати, обеззброїти людей перед тиском тяжких обставин) впливають на читача мобілізуюче: запитуєш себе, а що ти зробив чи робиш для того, щоб усім нам стало легше жити — вже сьогодні або завтра, не відкладаючи на далеку перспективу? Притаманне багатьом часописам нехтування традиційними жанрами не торкнулося творчого колективу "ГУ". Натомість тут з розумінням ставляться до того, що відбувається у жанровому "господарстві" сучасної вітчизняної журналістики. А саме: до процесів кореляції, взаємопроникнення і взаємозбагачення жанрів. І тому на шпальтах газети дедалі частіше з'являються звіти, інтерв'ю, репортажі з відчутним проникненням у них аналітики. А такі художньо-публіцистичні жанри, як, скажімо, нарис, портрет, фейлетон нерідко мають певне інформаційне забарвлення, їх автори беруть на своє озброєння інтерв'ю не лише як метод освоєння дійсності, а і як спосіб викладу зібраного й осмисленого матеріалу

3.4. Композиційні аспекти

Вона, як відомо, залежить від періодичності виходу часопису і обсягу його номерів. Завдяки їй встановлюється потрібний редакції розподіл публікацій у часі, закріплення їх за номерами, що виходять протягом тижня, місяця чи більш тривалого періоду. Композиційна модель складає основу і для розподілу матеріалів газети у кожному з її чисел — по сторінках і їх окремих частинах. Тобто вона допомагає структурувати номери видання, формувати систему його рубрик.

Найважливіші — це тематичні рубрики, які розкривають читачеві тематику і спрямування публікацій, що під ними друкуються. У багатополосних виданнях є надрубрики, тобто назви певних тематичних розділів, їх встановлюють над полосами номера, визначаючи напрям і характер матеріалів на кожній з них.

Оскільки "ГУ" належить саме до багатополосних часописів, то тут також практикуються надрубрики. Серед них є постійно діючі, тобто існуючі з моменту виходу газети — це "Політика", "Економіка", "Закони незалежної держави" (нині — "Держава і право"), "Людина