3. Рекламний репортаж і похідні від нього форми журналістики. Уся система ЗМІ зіткнулася з новою проблемою, яку можна визначити як все більш сильне змішування реклами та інформації. На даний момент це явище зачіпає переважно друковану пресу.

Різниця між двома такими видами матеріалів зрозуміла кожному, однак, при читанні численних текстів бачимо, як непомітно сти-раються ці грані, і в результаті реклама поглинає власне пресу, підриває її престиж.

4. Супротив центрам економічної влади.

Якщо журналісти вміють або вчаться вести діалог з політичною владою, то вони у той же час майже обеззброєні у порівнянні з економічними структурами.

5. Ідеологія комунікації.

Сьогодні проблема не в інформації, а в комунікації. Небезпека пов'язана з тим, що сучасна техніка надає інформації безмежні можливості розвитку, аж до того, що ця інформація поступово ризи-кує втратити свою самобутність, знаходячись в середині розгалуженого комунікаційного ансамблю. Проблема в тому, як уникнути того, щоб журналісти не стали "суперкомунікаторами" і не втратили в цій трансформації те, що сьогодні складає суть їх професії.

6. Політична влада і журналістика.

Ця проблема пов'язана із зміною статусу комунікацій у нашому суспільстві, де вчора політична влада була якщо неоточена повною секретністю, то в усякому разі вона була замкнутою на самій собі і майже не "відкривалась".

Сьогодні становище докорінно змінилося, і тепер самі політичні влади постійно пояснюють свої дії, виступають "комукікаторами", ризикуючи тим самим перетворити журналістів на підручних у новій іпостасі, а саме "інформаційних підручних". Політичні діячі і журналісти утворюють головну дійову пару в широкому комунікативному просторі, причому в такій мірі, що вже важко зрозуміти, хто ж тут кого підтримує.

7. Конкуренція у межах системи засобів масової інформації.

Конкуренція між засобами масової інформації завжди існувала, але вона набуває сьогодні особливого характеру в зв'язку з невідповідністю, яка існувала між постійним розширенням комунікативного простору і тим фактом, що більша частина інформації надходила від одних і тих же телеграфних агентств дальнього і ближнього закордоння. Тому журналісти опинилися в умовах нерівності, що змушує їх докладати ще більших зусиль для того, щоб хоч якось відрізнятися один від одного.

Самі ж журналісти, причому більше, ніж будь-коли, присвячують чимало часу прискіпливому вивченню творчості своїх колег, праг-нучи зрозуміти, як ті чи інші з них при більш-менш однаковому стартовому матеріалі примудряються виділитися своєю кінцевою продукцією. Усе це зовсім не відповідає законам будь-якої раціональної логіки і найчастіше не має нічого спільного із завданням інформування, що стоїть перед всією системою журналістики [21, с.19].

1.2. Основні тенденції розвитку інформаційних систем

Останнім часом з усією гостротою та складністю постало питання користування правом на інформацію, яке обумовлене та взаємопов'язане з економічними та соціальними правами, тобто з внутрішніми та зовнішніми проблемами держави.

У більш широкому розумінні право на доступ до інформації та її розповсюдження безпосередньо пов'язане із суверенністю національної держави і можливістю нації виражати свою суверенну волю, брати активну участь у міжнародному житті та відігравати визначену роль безпосереднього учасника у вирішенні міжнародних проблем.

Гласність і стабільність як гаранти міцності суспільної системи невіддільні один від одного. Без гласності не може бути стабільності в суспільстві, стабільність без гласності — це ілюзорна стабільність. Дійсно, стабільне таке суспільство, в якому всяка інформація доступна кожному з його членів, бо у такого суспільства немає причин боятися своїх громадян.

Отримання інформації, що є невід'ємним правом індивіда, особистості, та її розповсюдження слід розглядати у контексті вільного, збалансованого потоку інформації. Мета — координація зусиль для покращання справ у державі, підвищення стабільності суспільного життя [28, с. 44].

"Збалансований" зовсім не означає "обмежений". Під поняттям "вільний, збалансований потік інформації" розуміється можливість інформувати інших, а також самим отримувати інформацію, можливість взаємодії та діалогу, доступу та участі, що накладає обов'яз-ки на всі зацікавлені сторони — індивідуумів, спільнот, держав та регіонів. На замовлення ЮНЕСКО американський дослідник Хамід Маулан проаналізував світову масово-комунікативну ситуацію і вказав на такі основні тенденції її розвитку:

- інтенсивно розвивається сучасна комунікативна технологія, котра впливає на природу, обсяг і зміст інформації;

- зростає розуміння державами, соціальними групами та індивідами важливості циркуляції інформації;

- зростає число міжнародних та транснаціональних учасників процесу циркуляції інформації в світі, а звідси — політичне, соціальне і економічне розмаїття цього феномену, особливо в сфері освіти і культури;

- росте інтерес до порівняльних транс культурних досліджень, а також до вивчення громадської думки і образів (іміджів);

- розвиваються дискусії по новому міжнародному економічному порядку (НМЕП) та новому міжнародному інформаційному поряд-ку (НМІП).

У багатьох країнах, особливо тих, які створені на територіях національних республік колишнього Союзу РСР, помітна стурбо-ваність щодо можливостей розповсюдження інформації у верти-кальному та горизонтальному напрямках, а значить і доступу до цієї інформації, участь населення у загальній системі інформаційного зв'язку суспільства. Ці можливості звузились настільки, наскільки обмежився, "роздрібнився" інформаційний простір внаслідок поділу єдиного багатонаціонального утворення на ряд самостійних національних держав.

Становище ускладнилося і погіршенням технічних можливостей для підготовки послань в різних напрямках, достатньо різким зни-женням життєвого рівня населення цих країн, що є однією з причин відчуження індивідуумів від масової інформації або її носіїв, а також посиленням економічної залежності окремих органів інформації від групових інтересів.

До конкретних компонентів національних систем інформації та зв'язку відносяться газети та журнали, інші періодичні видання (альманахи, бюлетені), книги, друковані матеріали, інформаційні агентства, кінофільми, телебачення, радіомовлення, інші електронні служби та системи електрозв'язку. Організації, які займаються цими службами, а також