Системи масової інформації можуть бути визначені ще в більш широкому значенні і містити у собі також формалізовані та традиційні, у тому числі "застарілі" джерела інформації: музеї, театри виставочні зали, різні форми навчання — школи, вузи, курси і т.д., інші форми та види групового спілкування.

Таке розуміння системи інформації та зв'язку і супутніх факторів її функціонування дає нове усвідомлення пов'язаних з нею проблем, їх спільність з процесом розвитку змушує до глибокої переоцінки цінностей, покликаної уточнити саме поняття інформаційного про-стору і визначити практичні умови його забезпечення.

У найбільш загальних рисах інформаційний простір можна ха-рактеризувати такими показниками:

а) матеріальні (технологічні) можливості отримання, зберігання, підготовки і розповсюдження інформації по горизонталі і вертикалі;

б) можливості, у тому числі соціально-економічні, доступу до інформації населення та його участі в загальній системі зв'язку;

в) територія розповсюдження інформації за допомогою перерахованих конкретних компонентів національної системи інформації та зв'язку;

г) наявність національної комунікаційної політики в галузі інформації та зв'язку як комплексу принципів та норм, які регулю-ють функціонування і використання ЗМІ у наданні послуг для до-сягнення цілей, що були намічені демократичним шляхом у відповідності з національними та суспільними інтересами;

д) наявність міжнародних і регіональних угод в галузі масової інформації, які базуються на розумінні того, що жоден із інформаційних процесів (отримання, обробка, зберігання, розповсюдження) не може бути розглянутий як феномен винятково національного характеру.

До основних перепон розширення інформаційного простору для країн — республік колишнього Радянського Союзу — слід віднести такі фактори, як надмірна концентрація засобів масової інформації у Центрі та ієрархічна підлеглість органів та каналів інформації знизу вгору, у тому числі через владні, ідеологічні та техніко-технологічні структури.

Децентралізація системи інформації та зв'язку в рамках Союзу стала, на перший погляд, благом для нових країн, але вона ж і демонтувала загальний інформаційний простір, що позбавило ко-лишні периферійні засоби масової інформації перш за все технологічних можливостей підготовки та розповсюдження видань, програм. Неможливість їх швидкої "реанімації" у нових умовах — одна із серйозних, хоч і не головних, перепон на шляху розширення інформаційного простору. Друга причина, яку можна назвати супутньою, — різке подорож-чання енергоносіїв, поліграфічних матеріалів та послуг по друкуван-ню та розповсюдженню і, як наслідок, підвищення цін на всі види друкованої продукції. Це викликало різке падіння її випуску та об-меження доступу до неї читача.

Якщо говорити про електронні засоби зв'язку, то їх трансляція в зарубіжні країни (в держави колишнього Союзу) також наштов-хується на непереборні труднощі фінансово-економічного характе-ру. Практична відсутність державної підтримки заганяє телестудії, газети і журнали в залежність від комерційних та мафіозних струк-тур, що негативно позначається на якості інформації, не сприяє формуванню у населення загальнонаціональних інтересів.

Таким чином, нове освоєння інформаційного простору повинно бути прямо зв'язане з переосмисленням як концепції розвитку, так і характеру та функцій сучасної національної системи масової інформації та зв'язку, тому що зараз вже зрозуміло: розвиток за-собів масової інформації є невід'ємною складовою частиною соціально-економічного і політичного розвитку в цілому і без їх максимального використання нинішні важливі цілі національно-де-ржавного будівництва навряд чи зможуть бути досягненні у розумні проміжки часу. Проблема інформаційного простору стає справді глобальною проблемою сучасності.

Сьогодні Україна, скориставшись шансом на існування як незалежна демократична держава, розв'язує чотириєдину задачу: перехід до демократичної політичної системи; розбудова власної державності; перехід до ринкової економіки; формування нових духовно моральних цінностей та орієнтацій. І попри все, вона може буті розв'язана при умові вирішення проблеми інформаційного простору.

Революційні чи еволюційні зміни в політичній, економічній, соціально-культурній сферах відбуваються в атмосфері плюралізму думок, міркувань і суджень як визначального атрибуту свободи слова і свободи совісті. Плюралістичну векторність в суспільстві забезпечують, насамперед, засоби масової інформації як виразники суспільних ідей, парадигм, доктрин — з одного боку, так і генерато-ри їх — з іншого.

У політичній боротьбі партій і рухів пресі (газетно-журнальній періодиці, радіо, телебаченню) відведено авангардну роль, яка практично зводиться до ленінського постулату: поділяти програму, ста-тут та тактичні резолюції партії, яка свої ЗМІ ідейно надихає і матеріально підтримує. Звідси аплікативний метод як визначальний у стилі викладу і доборі фактичного матеріалу, який властивий авторитарній, тоталітарній журналістиці. Розуміючи це, партії наполегливо дбають про власну систему ЗМІ.

Очевидним є те, що національна система ЗМІ переживає вкрай нелегкі часи. Проблема об'єктивної інформації стала першочерговою серед актуальних. Говорити тільки правду недостатньо потрібен компетентний аналіз, аргументований, доказовий діалог аудиторією. Журналіст же має завжди пам'ятати про наслідки своїх слів та оцінок.

Демократія і свобода слова, свобода слова і свобода друку —цінності, що становлять неподільну єдність.

В усі часи "власть імущі" намагалися справляти вплив на ЗМІ і керувати ними. Спектр цих репресивних засобів надто широкий: від заборони друкованих органів, програм ТБ чи радіомовлення до державної цензури.

Філософія спілкування, яка сьогодні сповідується ЗМІ має базуватися на таких принципах журналістики (увібравши досвід світової журналістської практики), які б найбільш повно відповідали б вимогам національного та міжнародного інформаційного простору:

- точність (інформація буквально відповідає дійсності і ні в якому випадку не вводить споживача в оману);

- об'єктивність (цінність неупередженої інформації)

- коректність (дотримання правил гри демократії);

- аргументованість (доказовість правоти своєї точки зору, переко-нання в плюралістичній ситуації).

- цілісність (факт, явище в контексті часу, епохи і тристороннього виміру: кадр-довідка, кадр-сьогодення, кадр-прогноз) [28, с.50].

Застосування і виконання цих принципів буде досягнуто при умові дотримання оптимальних умов демократії і свободи