Серед засновників видань з місцевою сферою розповсюдження безумовним лідером є суб”єкти підприємницької діяльності – 2750, на другому місці – фізичні особи (1494), на третьому – ради народних депутатів (788). 518 державних установ та 246 державних підприємств виступають засновниками друкованих ЗМІ.

У порівнянні з виданнями загальнодержавної сфери розповсюдження набагато більше засновників – політичних партій (276 проти 65), релігійних організацій (206 проти 74), трудових колективів підприємств, установ, організацій (764 проти 121), профспілкових організацій (152 проти 48), творчих спілок (159 проти 48).

Щодо цільового призначення друкованих ЗМІ з місцевою сферою розповсюдження, то найбільше зареєстровано видань інформаційних – 938, загальнополітичних – 880, наукових – 736, для дозвілля – 624, рекламних – 597.

Виробничо-практичних – 401, галузевих – 248.

Як і на загальнодержавну сферу розповсюдження, недостатньо реєструється видань туристичних – 2, культурно-освітніх – 12, з питань мистецтва – 70.

РОЗДІЛ ІІ. МЕНЕДЖМЕНТ У КОНТЕКСТІ ЖУРНАЛІСТИКИ.

2.1. Особливості становлення менеджменту українських ЗМІ

Донедавна слово "менеджмент" сприймалося як неодмінна ознака чужої нам соціальної системи. Так само, як і слова "бізнес", "конкуренція" тощо. Нині ж принципово нові економічні умови діяльності вітчизняних засобів масової інформації змушують журналістів звертатися до світового досвіду організації та управління внутрішньоредакційної роботи у ринковому контексті, тобто осягати принципи й методи сучасного менеджменту. Як відомо, управління підприємством можна з певною мірою умовності розділити на два види: перший — це управління діяльністю всієї організації з урахуванням взаємодії з навколишнім середовищем, другий — управління людьми (персоналом), що працюють в організації. В умовах переходу до ринкової економіки проблема пошуку споживача продукції, а у нашому випадку — читача періодичного видання, має першочергове значення. Це пов’язано з безумовною перевагою першого виду управління підприємством. Проте і в цій ситуації виключну роль грають організація і ефективна діяльність людей, що працюють на підприємстві. В редакціях деяких провідних газет уже з'явилися й штатні посади менеджерів. Наприклад, газета "Зеркало недели" зазначає аж дві менеджерські посади: менеджер і менеджер з питань розповсюдження.

Різноманітні визначення поняття менеджменту витлумачують його насамперед як мистецтво управління. Управління виробничим процесом, людьми заради досягнення поставленої мети, як економічної, так і політичної. Оксфордський словник англійської мови дає кілька визначень слова "менеджмент": спосіб (манера) поводження з людьми, мистецтво управління, здібність до адміністрування, орган управління, адміністративна одиниця. В англомовних країнах цим словом окреслюють також функцію, навчальну дисципліну, професію та сферу наукового дослідження.

Менеджмент як суспільне соціальне явище базується на певній системі існуючих виробничих відносин і особливостях національного менталітету [12, с. 21]. Саме тому, нам вочевидь, не підійде модель американського менеджменту, де акцент робиться на матеріальний успіх, рішучість, схильність до ризику, індивідуалізм. Мабуть, нам не зовсім властива і японська модель, що базується на трудоголізмі японців, для якої характерний постійний акцент на активізацію колективу і колективних дій, формування корпоративного духу. Так само, нам на вряд чи підійде модель західноєвропейського менеджменту, характерною рисою якого є індивідуалізм у певних структурних рамках, в котрих працює команда, очолювана лідером. При цьому структурні рамки (стандарти, інструкції, правила і т.п.), засвоюються на рівні ментальності і реалізуються усіма працівниками в їхній практичній діяльності як обов’язкова умова успіху.

Ф. Хмілем [27, с. 17] виконаний аналіз ряду характерних особливостей, притаманних населенню України, а саме: демократизм взаємовідносин між людьми; відсутність культу героя; колективізм і взаємодопомога; патерналізм; ерозія певних суспільних цінностей, що відбулася за часів панування тоталітарного режиму; прищеплена цим режимом звичка працювати примусово і під наглядом. Для українського народу спокон віку був характерний демократизм взаємовідношень в політичній і економічній областях діяльності. Тому вітчизняний менеджмент повинен виходити з того, значних успіхів може досягти той керівник, який спирається на силу колективу, є виразником його устремлінь, буде працювати всередині колективу, а не владарювати над ним. В процесі формування менеджменту в Україні велику роль повинен відігравати ідейно-виховний момент, тобто повернення українського народу до загальнолюдських цінностей: свободи совісті, свободи особистої думки, активної громадської позиції. Перехід до ринку потребує утворення такої системи управління, при якій працівнику об’єктивно була б невигідною пасивна участь у виробництві. Групою вчених методом експертних опитувань були виявлені наступні риси ментальності трудових відносин, характерні для типового вітчизняного працівника (керівника, спеціаліста, робітника), що відрізняють його від типового працівника, скажімо, в США, Японії, Германії та інших розвинутих країнах:

- безвідповідальність;

- намагання “без труда достать рыбку из пруда”;

- відсутність намагання цінити чи економити робочий час;

- відсутність “законослухняності”;

- неповага до діяльності інших працівників, намагання відстоювати лише власні інтереси та ігнорувати чужі;

- несамостійність, надія на те, що хтось прийде і наведе скрізь порядок;

- інертність, безініціативність на робочому місці;

- безвідповідальне відношення до навколишнього середовища, свого здоров’я;

- намагання працювати в колективі, а не індивідуально.

Скоріше за все, більшість вище названих рис є продуктами панування тоталітарної адміністративної системи управління. Ці особливості нашої ментальності не можна ігнорувати при формуванні моделі українського менеджменту. В той же час не можна ігнорувати тенденції світового менеджменту, в першу чергу ті, що позначені як пріоритет людського фактору, виключна роль керівника-менеджера, управління організацією “по цілях і результатах”. Невміння організувати працю усіх без виключення працівників в кожній окремій ланці і суспільстві в цілому — це